Файл: Лекції Банківська система.doc

Цей період не міг не відбитися і на стані справ Банку Англії. Його доходи знизилися, а коли платежі відновилися в 1821 p., акції Банку впали більше ніж на 15 %. У 1826 році внаслідок лібералізації банківської справи корпораціям було дозволено випускати векселі на пред'явника, але ця свобода була дещо обмежена "радіусом 65 миль від Лондона". Монополія Банку Англії зберігалася, а конкуренції майже не було. У 1833 р. йому дозволили надавати послуги з приймання депозитів. Надалі country банки, що раніше могли обмінювати свої банкноти на металеві гроші, отримали право обмінювати їх на банкноти Банку Англії. Усі ці зміни посилили позиції останнього, і він почав функціонувати як повноцінний універсальний банк, a country банки зберігали в ньому свої резерви.

Інтенсивний розвиток капіталізму сприяв тому, що в 1844 р. Банк Англії в законодавчому порядку отримав монопольне право на емісію банкнот. Тобто була створена установа, що забезпечувала більшу стабільність грошового обігу на етапі розвитку капіталізму, коли відбувалося швидке створення акціонерних товариств і прискорилися темпи торгівлі як у Великобританії, так і за ЇЇ межами. Решта банкнот, які були в обігу, поступово вилучалися з обігу і замінювалися новими, тими, що випускав Банк Англії.

Закон 1844 р. встановив величину грошової маси, не забезпечену золотими монетами або золотими зливками, що зберігаються в сейфі Банку Англії, у розмірі 14 млн ф. ст. Завдяки цьому передбачалося відвернути надмірну емісію банкнот, що сприяло б адекватному забезпеченню потреб господарської системи в грошовій масі. Такий розвиток спричинив виокремлення емісії банкнот від іншої комерційної діяльності банку (наприклад, надання кредитів під забезпечення), що поступово скорочувалася, і Банк Англії за характером операцій усе більше перетворювався у центральний банк країни.

У1946р. лейбористами була здійснена націоналізація банку, внаслідок якої акціонерний капітал було передано Казначейству, а його колишні власники отримали компенсацію у вигляді державних облігацій, що за сумою в чотири рази перевищувала номінальну вартість акцій. Центральний банк країни залишився незалежним від уряду, але його діяльність почала контролюватися Казначейством країни.

4.2. Банк Англії як центральний орган банківської системи

Сьогодні усі кредитні установи Великобританії можна поділити на дві групи: банківський сектор та небанківські фінансові інститути (рис. 4.1). Згідно з банківським законодавством в основі банківської системи є Банк Англії.

Банк Англії, як і центральні банки інших країн, є центром фінансових та економічних перетворень, обумовлених потребами адаптації до умов, що постійно змінюються. Це вимагає внесення принципових змін у його функції, організацію і технологію, а також радикально нового підходу до міжбанківської кооперації і міжнародного співробітництва.

Велику кількість функцій, які виконує Банк Англії, можна поділити на дві групи:

1) прямі професійні зобов'язання, що витікають з банківського статусу (депозитно-позичкові, розрахункові й емісійні операції*);

2) контрольні функції, за допомогою яких держава здійснює втручання в грошово-кредитну систему, намагаючись впливати на розвиток економічних процесів.

Ці функції Банк Англії виконує, спираючись насамперед на традиції, а не на правові норми. Різноманітні правила і процедури, що регламентують діяльність кредитно-банківських установ, установлені як "джентльменські угоди" між цими установами і Банком Англії.

Рис. 4.1. Кредитна система Великобританії

Необхідно зазначити, що усі функції, які виконує Банк Англії, спрямовані на досягнення трьох основних цілей, серед яких2:

1. Здійснення грошової політики, тобто підтримання вартості національної валюти, передусім за допомогою операцій на ринку, погоджених із урядом.

2. Забезпечення стабільності фінансової системи через прямий контроль над банками й учасниками фінансового ринку та забезпечення сталої й ефективної системи платежів.

3. Забезпечення і підвищення ефективності й конкурентоспроможності фінансової системи всередині країни і зміцнення позицій Лондонського сіті як провідного міжнародно-фінансового центру.

Відповідно до даних цілей можна виділити такі функції Банку Англії, які є універсальними для центральних банків розвинених країн та України:

1. Банк для комерційних банків.

2. Банк для уряду.

3. Здійснення монетарної політики. Банк Англії дає рекомендації щодо методів грошово-кредитної політики і є відповідальним за її виконання.

4. Здійснення емісії банкнот.

5. Здійснення валютних операцій і контролю, управління золотовалютними резервами країни від імені Казначейства.

6. Здійснення нагляду за кредитними установами, валютними і кредитними ринками і в цілому за банківською системою.

Банк Англії володіє формальною незалежністю від уряду, хоча працює під керівництвом Міністерства фінансів. Термін повноважень керуючого Банку Англії не залежить від зміни уряду. Забезпечення фінансової стабільності у Великобританії досягається за допомогою підтримання середнього рівня інфляції у межах 2,5 % та здійснення монетарної політики.

Таким чином, банк регулює грошово-кредитну сферу, підтримуючи цінність національної валюти. У Великобританії грошова політика в основному здійснюється через регулювання процентної ставки. Цінова політика Банку Англії досягається за рахунок підтримки середнього рівня інфляції та проведення відкритої грошової політики. Виконуючи ці функції, центральний банк повною мірою залежить від Казначейства. У 1946 році був прийнятий Акт Банку Англії, що дав Казначейству право прямо впливати на розмір відсоткових ставок, рішення про які остаточно приймає міністр фінансів.

Дуже складну роль Банку Англії приходиться виконувати, здійснюючи контроль і регулювання грошово-кредитної сфери. Пов'язані з цим функції впливають на загальну економічну політику уряду країни, а саме:

- інтереси внутрішньої грошової політики є в конфлікті з завданнями стабілізації курсу фунта стерлінгів;

- фінансування бюджетного дефіциту шляхом випуску нових грошей в обіг підривають антиінфляційні зусилля уряду;

- контроль над обсягом кредитів не стимулює конкуренцію серед банків тощо.

Незважаючи на це, в Англії грошово-кредитні методи регулювання економіки залишаються серед основних інструментів державного монополістичного втручання, а значення у них центрального банку особливо важливе у зв'язку з практичною відсутністю впливових державних кредитних установ.

Однією з першочергових цілей свого функціонування Банком Англії передбачено підтримку цінності національної валюти. Грошова політика покликана сприяти стабілізації реальної вартості грошової одиниці. У Великобританії грошова політика здійснюється в основному за допомогою регулювання відсоткової ставки.

Досягнення цінової стабільності сьогодні в Англії має 2 основних напрями:

1) досягнення середнього рівня інфляції менше ніж 15 відсотків;

2) більш відкритий (вільний) режим проведення грошової політики.

Проведення монетарної політики покладено на Банк Англії і Казначейство (Банк Англії, на відміну від інших банків, не може діяти незалежно від уряду). Прийнятий у 1946 році Акт Банку Англії дає Казначейству право надавати вказівки Банку Англії і, хоча Казначейство ніколи це право не використовувало, відносини між ними такі, що кінцеве рішення з приводу відсоткових ставок приймає міністр фінансів. Проте Банк Англії відіграє важливу роль в ухваленні рішення.

Банк Англії публікує квартальний звіт щодо інфляції (Inflatior Report), який містить докладний аналіз інформації, а також протокол зустрічі міністра і управляючого банком стосовно відсоткових ставок, що публікується через шість тижнів після їх зустрічі. При підготовці звіту щодо інфляції і відсоткових ставок Банк Англії враховує внутрішні й зовнішні економічні та монетарні чинники, що визначатимуть рівень інфляції майбутніх двох років. Після ухвалення рішення про методи грошової політики Банк Англії починає діяти, використовуючи класичні механізми.

Відсоткові ставки

Виконуючи свою роль на внутрішньому грошовому ринку, він впливає на відсоткові ставки в короткостроковому періоді. Як банк уряду і банк банків, Банк Англії здатний досить точно передбачити характер потоків платежів з рахунку уряду на рахунки комерційних банків і навпаки, а також діяти залежно від ситуації, що склалася в той чи інший момент.

У випадку, коли потік платежів із рахунку банків на рахунок уряду перевищує зворотний потік, виникає ситуація, за якої банківські запаси ліквідних активів знижуються, з'являється брак коштів на грошовому ринку. У протилежному випадку - створюється надлишок готівки. Але більш звичайна ситуація - це поява дефіциту, що усувається Банком Англії через встановлення такої відсоткової ставки, за якої кошти врівноважуються кожного дня.

Рішення за відсотковими ставками приймаються Банківським комітетом з монетарної політики (Monetary Policy Committee -МРС). Комітет збирається щомісячно відповідно до певного графіка. Він складається з чотирьох постійних членів і чотирьох експертів, що призначаються канцлером Казначейства (він же міністр фінансів). Голосування здійснюється за принципом: "одна людина - один голос". У зборах комітету можуть брати участь представники Казначейства, але вони не мають права голосу. Рішення щодо відсоткових ставок, прийняті комітетом, мають бути негайно опубліковані. Публікуються також і протоколи засідань Комітету. Також законодавство передбачає, що при виникненні форс-мажорних обставин і протягом обмеженого часу уряд може регулювати рішення комітету в національних інтересах. Таке регулювання підлягає обов'язковому схваленню Парламентом Великобританії.

Для того, щоб не працювати з кожним банком індивідуально, Банк Англії протягом тривалого часу використовував облікові доми як посередника. Це спеціалізовані дилери, які мали запаси торговельних векселів і в які головні банки розміщували надлишкову готівку. Облікові доми користувалися позичковими послугами Банку Англії, що забезпечувало їх готівковими коштами. Ставки, за якими здійснювалися ці операції, впливали на відсоткові ставки для економіки в цілому. Відсоткові ставки також можуть впливати на вартість фунта стерлінгів відносно іноземної валюти. За інших рівних умов, чим вищі відсоткові ставки, тим більше іноземних коштів обмінюється на фунт стерлінгів, таким чином вони впливають на валютний курс фунта стерлінгів відносно іноземних валют тощо.

Валютний курс

Центральний банк Англії може впливати на валютний курс, використовуючи золотовалютні запаси країни. Він може управляти запасами від імені Казначейства. Резерви містяться на спеціальному рахунку, який називається Валютний вирівнюючий рахунок (Exchange Equalisation Account). Цей рахунок було утворено ще в 1930-х роках з метою виявлення непередбачених коливань у вартості фунта стерлінгів на зовнішніх ринках. Процес, відомий як валютна інтервенція, полягає в тому, що Банк Англії купує фунти стерлінги за іноземну валюту, коли необхідно стримати падіння курсу, або продає їх, намагаючись стримати зростання курсу. Будучи членом механізму валютних курсів (ERM - exchange rate mechanism) з 8 жовтня 1990 p., Великобританія була зобов'язана підтримувати курс національної валюти в певних межах відносно іноземних валют. Після виходу з ERM 16 вересня 1992 р. Великобританія перейшла до плаваючого валютного курсу.

Короткострокові відсоткові ставки і валютна інтервенція є головними інструментами монетарної політики у Великобританії. У минулому використовувалися й інші інструменти. Наприклад, на початку 1980-х років Банк Англії продав більше цінних паперів для покриття державного боргу, ніж було необхідно для задоволення потреб уряду з метою зменшення грошової маси в обігу.

Така політика була припинена в 1985 р. Інші інструменти передбачали встановлення спеціальних обмежень банківського кредитування (скасовані в 1971 p.); вимоги до банків містили резерви в Банку Англії відповідно до того, наскільки швидко зростали обсяги їхніх вкладів (скасовані в 1980 p.); видання інструкцій з банківського кредитування, спрямованого на зменшення обсягу видачі кредитів клієнтам.

Резервна політика

Одним із інструментів сучасної монетарної політики є резервна політика, заснована на зміні вимог центрального банку щодо обов'язкових (мінімальних) резервів комерційних банків та інших кредитних установ. Основні знаряддя грошово-кредитного контролю спрямовані, в першу чергу, на регулювання величини залишків на резервних рахунках кредитних установ у центральному банку або умов поповнення цих рахунків.

Історично, обов'язкові резерви виникли у зв'язку з тим, що комерційні банки завжди повинні мати певну кількість готівки у вигляді так званих касових резервів для безперебійного виконання платіжних зобов'язань щодо повернення депозитів вкладникам і проведення розрахунків з іншими банками. Тобто касові резерви, що зберігалися комерційними банками в центральному, виступали гарантійним фондом для погашення депозитів.

Зі створенням високоефективної дворівневої банківської системи касові резерви комерційних банків перестали виступати у ролі гарантійного фонду для погашення заборгованості по депозитах. В основному це залежало від удосконалення процесу управління і технічних засобів під час здійснення банківських операцій, а також створення системи страхування депозитів. Сьогодні мінімальні резерви мають подвійне призначення. По-перше, вони повинні забезпечувати постійний рівень ліквідності комерційних банків, по-друге - вони є інструментом центрального банку для регулювання грошової маси, платежів і кредитоспроможності комерційних банків.

Регулювання центральним банком норм зазначених резервів впливає безпосередньо на величину оборотних фондів комерційних банків, отже, і на їхній кредитно-фінансовий потенціал. При збільшенні норми обов'язкового резервування зменшується розмір оборотних фондів банків і навпаки.

Як правило, мінімальний залишок (баланс) внесків комерційних банків у центральному банку - норма обов'язкового резервування - визначається національним банківським законодавством у відсотковому відношенні до відповідних статей активів або пасивів кредитних установ. Норма резервів може диференціюватися залежно від терміну діяльності, величини активів і пасивів банків, видів і розмірів залучених депозитів (до запитання, терміновий, ощадний, спеціальний та інші внески) у національній та іноземній валюті, громадянства вкладника (резидент, нерезидент), регіону діяльності банків та інших умов.