Файл: Лекції Банківська система.doc

Малі й середні підприємства - основна складова економіки Німеччини. Саме вони сприяли швидкій відбудові та піднесенню країни у повоєнний час. За даними Дослідного інституту малого і середнього бізнесу в Бонні, на МСП припадає понад 40 % внутрішніх валових інвестицій, на підприємства з чисельністю персоналу від 10 до 500 працівників - понад 60 % робочих та 80 % навчальних місць.

Однак, щоб справді виконувати свої суспільно-економічні функції, вдосконалювати діяльність, сприяти розвитку технологічного та інноваційного процесів, малий і середній бізнес потребує додаткового фінансування. Це питання набуло особливої актуальності в останні кілька років, коли погіршилася світова кон'юнктура, знизився рівень споживання, уповільнилися темпи економічного зростання і, як наслідок, почастішали випадки неплатоспроможності та банкрутства великих і середніх підприємств. Чимало з них могли б цього уникнути, якби були достатньо забезпечені власним капіталом.

Порівняно з іншими країнами Європи проблема дефіциту власного капіталу для німецьких МСП є найгострішою. Так, за розміром частки власного капіталу середніх підприємств Німеччина посідає одне з останніх місць у Європі -22%; у малих підприємств цей показник ще нижчий - лише 14 %. Дефіцит власного капіталу - гостра проблема як для самих підприємств, так і для банківського сектору, оскільки брак капіталу негативно впливає на рейтинг позичальника, що зменшує ймовірність отримання кредиту і суттєво підвищує його вартість. При низькому рейтингу позичальника або його погіршенні банківська установа змушена збільшувати у структурі процентної ставки частку витрат, пов'язаних зі зростанням ризику за кредитом. При цьому загальний розмір процентної ставки не збільшується - за високої конкуренції на ринку банківських послуг Німеччини вона має чітко виражений середньоринковий рівень. Унаслідок цього кредитні операції для багатьох банків стають менш прибутковими. Чимало банківських установ узагалі відмовляються від кредитування малих і середніх підприємств, що викликає занепокоєння у громадськості та уряду Німеччини.

Назвемо основні причини такого стану речей:

1. Малі та середні підприємства Німеччини, порівняно з підприємствами інших країн Європи, несуть більше податкове навантаження, що звужує їхнє фінансове поле для здійснення необхідних інвестицій і збільшення частки власного капіталу. Щоб оптимізувати податкові платежі, переважна більшість підприємств обирає таку організаційно-правову форму господарювання, як "товариство з обмеженою відповідальністю". Це, безумовно, послаблює податковий тиск, але водночас зменшує можливості щодо залучення додаткових фінансових ресурсів через ринок капіталу. Аналіз підггоиємницької активності, проведений центральним банком Німеччини у грудні 2005 року, засвідчив, що завдяки успішному розвитку підприємств малого та середнього бізнесу, а отже, і зростанню їхніх доходів у період із 1994 по 2004 рік, вони були цілком спроможні збільшити власні кошти в середньому на чверть. Проте серед МСП, заснованих у формі товариств із обмеженою відповідальністю (у Німеччині їх частка сягає майже 60 %), темпи зростання обсягів власних коштів у цей економічно привабливий проміжок часу становили лише 2,5 %.

2. Конкурентна боротьба у банківському секторі Німеччини значно інтенсивніша, ніж у інших європейських країнах. Це призвело до значного зниження процентних ставок і, як наслідок, - до зменшення прибутковості та привабливості кредитних операцій для банків, причому рівень ризику за ними останніми роками зростає. На штучне заниження процентних ставок впливає також діяльність громадсько-правових кредитних установ, які значно посилили конкуренцію на ринку банківських послуг Німеччини. У боротьбі за клієнта приватні банки змагаються з ними не на рівних умовах: якщо банки за організаційно-правовою формою є акціонерними товариствами, то громадсько-правові кредитні установи перебувають переважно у комунальній або у державній власності, а отже, перед ними не стоять такі питання, як залучення акціонерів, виплата дивідендів, високе котирування на біржовому ринку.

Через брак капіталу, з одного боку, і низькі процентні ставки за кредитами - з іншого, малі та середні підприємства Німеччини звикли фінансувати свою діяльність переважно за рахунок кредитів. Сьогодні, коли темпи економічного зростання, споживання та виробництва сповільнилися, а кількість випадків неплатоспроможності підприємств збільшилася, банки суттєво скоротили кредитування, а інколи і взагалі відмовляються надавати МСП кредитні ресурси. Виходячи з цього, банківський сектор відчув потребу в нових програмах, продуктах та інструментах фінансування малого і середнього підприємництва, які поєднували б традиційні форми фінансування з продуктами ринку грошей і капіталу.

До сповільнення розвитку МСП (і не лише в Німеччині) призводять й інші проблеми, пов'язані з:

- вирішенням питань спадкоємства;

- забезпеченням високого професіоналізму та кваліфікації персоналу;

- удосконаленням і переведенням на сучасні стандарти "системи та правил бухгалтерського обліку і контролінгу", що забезпечило б прозорість процесу аналізу та оцінки позичальників;

- нерозповсюдженістю серед МСП можливості залучення фінансових ресурсів через ринок капіталу. Незважаючи на стрімке зростання в останні роки ринку сек'юритизованих зобов'язань за кредитами підприємств, його учасниками є здебільшого великі підприємства, а не МСП, що пов'язано з розмірами та правовою формою останніх (60 % із них засновано, як уже зазначалося, у формі ТОВ), браком міжнародної кредитної історії та рейтингу, високими витратами на здійснення першої емісії;

- низькою часткою власного капіталу, а отже, й високою залежністю МСП від кредитних ресурсів.

Велике занепокоєння серед малих та середніх підприємств Європи щодо подальшого їх фінансування викликають нові правила ("Базель П"), які набули чинності з 2004 року, замінивши старе положення Базельського комітету стосовно формування та використання банками власного капіталу ("Базель І"), прийняте у 1988 році. За старими правилами, банківські установи при здійсненні кредитних операцій повинні були 8 % від суми кредиту фінансувати із власного капіталу, а решту - за рахунок залучених коштів. При застосуванні єдиного "8-відсоткового правила" не враховували різний ступінь ризику за кредитами залежно від рейтингу позичальників, тобто, кредитуючи клієнтів з високим рейтингом, банки змушені резервувати того ж розміру власний капітал, що й для проблемних позичальників. Такий підхід був некоректним як щодо успішних підприємств, яким доводилося покривати кредитний ризик компаній із незадовільним рейтингом, так і з огляду на основну мету Базельського комітету - сприяння стабільності банківської системи.

За новими правилами ("Базель II") вартість кредиту для позичальника та розмір власного капіталу банку, за рахунок якого фінансуватиметься частина кредиту, залежатиме від рейтингу позичальника. Кредитуючи позичальників із низьким рейтингом, банки залучатимуть більшу суму власного капіталу, а успішних клієнтів - меншу. Інакше кажучи, навантаження на власний капітал банку залежатиме від рейтингу позичальника та ступеня ризику за кредитом. Власний капітал має свою вартість, яку можна виразити розміром дивідендів за акціями банку; тому, коли останній, кредитуючи позичальника з низьким рейтингом, використовуватиме більше власного капіталу, процентна ставка за кредитом буде вищою, ніж для позичальника з високим рейтингом.

Правила "Базель П" забезпечують чесність і порядність у боротьбі підприємств за кредитні ресурси. Як уже зазначалося, більшості МСП Німеччини бракує власного капіталу, на розмір якого зважають при розрахунку показників, які визначатимуть рейтинг підприємства і відповідно - оцінку ризикованості за кредитом. Із уведенням "Базеля П" для більшості МСП кредитні ресурси подорожчали. Завдяки новим правилам, спрямованим насамперед на підтримку стабільності банківської системи, забезпечується подальший розвиток фінансування малих і середніх підприємств.

Одним із перших банків Німеччини, що врахував умови "Базель П", був Commerzbank AG. Він створив систему оцінки рейтингу своїх клієнтів, яку постійно вдосконалює та розвиває. Система дає змогу розраховувати ступінь, розмір та ймовірність ризику за кожним із кредитів. Розуміючи важливість фінансування малих і середніх підприємств як для банківського сектору, так і для економіки країни в цілому, зважаючи на складну ситуацію, в якій опинилася більшість із них, банк розробляє нові методи й інструменти кредитування цього сектору економіки. Основні зусилля спрямовано на розробку таких схем і методів фінансування, які поєднували б традиційні форми з продуктами ринку грошей і капіталу. Надаючи свою допомогу та послуги, банк намагається вивести підприємства малого та середнього бізнесу на ринок капіталів, де вони могли б залучати необхідні кошти. Саме в цьому вбачається майбутній механізм фінансування МСП, і саме такі послуги можуть надавати великі інтегровані банки.

З огляду на досвід усіх економічно розвинених конкурентоспроможних ринкових економік, можна стверджувати, що спеціалізовані банки, а саме банки сприяння розвитку - створювались і створюються для виконання функцій, які не виконують ні центральний, ні комерційні банки. Йдеться про такі завдання, як підтримка структурних змін, реструктуризація, модернізація та приватизація підприємств, фінансування заходів, спрямованих на вирішення проблеми безробіття, і головне - фінансова підтримка сектору життєздатних малих і середніх підприємств.

Банк сприяння розвитку економіки країни має виконувати три основні функції. Передусім - це підтримка цільових груп. Для країн Східної Європи це, насамперед, малі та середні підприємства. Вони є однією з основних цільових груп в економічно розвинених європейських країнах, особливо тоді, коли внаслідок кон'юнктурних змін у МСП виникають певні проблеми. Друга функція - сприяння розвитку банківської системи. Оскільки банк сприяння розвитку підтримує МСП через комерційні банки, ті, у свою чергу, також отримують допомогу у вигляді фінансових ресурсів і набувають досвід роботи з підприємствами малого та середнього бізнесу. Третя функція зазначеного банку полягає у сприянні створенню та розвитку ефективного національного ринку капіталів. Щодо останніх двох функцій, то вони типовіші для банків розвитку в країнах Східної Європи, де банківський сектор та ринок капіталу малорозвинені.

Підтримуючи національний банківський сектор та ринок капіталів, банки сприяння розвитку створюють собі надійний фундамент для подальшого вдосконалення фінансування МСП.

По-перше, щоб фінансувати мале та середнє підприємництво через комерційні банки, потрібен розвинений і надійний банківський сектор (основний ризик неповернення позики лежить саме на комерційних банках). По-друге, при збільшенні обсягів фінансування МСП державних коштів, безперечно, не вистачатиме - їх доведеться залучати на ринку капіталів, який для більшості банків сприяння розвитку в розвинених країнах Європи є основним фінансовим джерелом. Завдяки своєму високому рейтингу гарантом за всіма зобов'язаннями виступає держава, такі кредитні установи мають змогу залучати кошти на дуже вигідних умовах. До 2003 року в Німеччині функціонувало два банки сприяння розвитку:

1) Kreditanstalt fur Wiederaufbau (далі - KfW) - Кредитна установа для відбудови;

2) Deutsche Ausgleichsbank (далі - DtA) - Німецький компенсаційний банк.

У 2003 році уряд Німеччини вирішив об'єднати зусилля цих двох банків, створивши один - "Банк середнього бізнесу. Ініціатива KfW та DtA щодо сприяння розвитку" ("Die Mitteі'stand-bank. Foidorinitiztive von KfWundDtA").

Свою діяльність обидві кредитні установи розпочали майже одночасно - у повоєнні роки. Передумовою їх створення став "План Маршала", за яким США надавали фінансову допомогу Німеччині. На відміну від інших європейських країн, ця допомога не дарувалася, а надавалася на зворотній основі. Американський уряд сплачував своїм експортерам за товари та послуги, які ввозилися в Європу, в доларах США, тоді як європейські імпортери вартість робіт і послуг переводили на рахунки своїх центральних банків у відповідній національній валюті. Таким чином, на рахунках центральних банків країн'Західної Європи накопичилися кошти, які потім кожна з них використовувала для відбудови власної економіки.

15 грудня 1949 року Німеччина і США підписали угоду про економічну співпрацю. Угода регламентувала використання та управління коштами (на той час еквівалентні приблизно 3 млрд євро), акумульованими на рахунках центрального банку Німеччини. Згідно з угодою ці кошти направлялися на створення спеціального або особливого фонду (Sondervermogen). За рахунок його коштів передбачалося надавати револьверні кредити для сприяння розвитку економіки. Статус "револьверний" означає, що всі кредити після погашення знову спрямовуються на фінансування потреб економіки. 1 лютого 1950 року угода набрала чинности Цей день вважається офіційним днем народження фонду, який у 1953 рощ' отримав назву ERP-Sondervermogen {European Recovery Program - європейська програма відбудови). Відповідно до умов Лондонської угоди 1953 року Федеративна Республіка Німеччина звільнялася від сплати боргу за фінансову допомогу, отриману згідно із "Планом Маршала", за винятком суми в 1 млрд доларів США. Цю суму, а також нараховані на неї відсотки за ставкою 2,5 %, належало сплачувати 60 рівними частинами щопівроку. Але фактично борг було сплачено вже до кінця 1966 року. З погашенням останньої частини боргу кошти спеціального фонду перейшли у власність Німеччини. Станом на кінець 2004 року їх обсяг із початкових 3 млрд євро збільшився до 12 млрд євро. Назвою "спеціальні, або особливі кошти" наголошено передусім на незалежності зазначеного фонду. Спеціальні кошти ERP чітко відокремлені від інших коштів і фондів бюджету Німеччини, і в жодному разі не використовуються для виконання зобов'язань бюджету. Цим і пояснюється особливість їх статусу.

Функції та обов'язки з адміністрування спеціального фонду було покладено на KfW та DtA, які досі фінансують МСП за його рахунок, дотримуючись при цьому принципу "обслуговуючого банку", за яким малі та середні підприємства отримують кредити через обслуговуючі банки клієнтів. Цей спосіб фінансування обрано з таких причин. По-перше, створення мережі філій потребувало б значних фінансових витрат, що, в свою чергу, негативно позначилося б на позичальниках - вищими процентами та комісійними. По-друге, подібні кредитні установи повинні не конкурувати із приватними банками, а навпаки - сприяти їх стрімкому розвитку, залучати до впровадження кредитних програм, поділяючи з ними ризик неповернення кредитів. Фінансування МСП банками сприяння розвитку через комерційні банки виправдало себе, і сьогодні є основною формою діяльності кредитних установ такого типу в усьому світі.

На початку своєї діяльності KfW і DtA фінансували програми підтримки МСП виключно за рахунок ресурсів спеціального фонду, зробивши надзвичайно вагомий внесок у відбудову економіки Німеччини. Але завдяки високому рейтингу цих кредитних установ на сьогодні кошти залучаються переважно на ринку капіталів. Цьому сприяють гарантії уряду: KfW підпорядковується Міністерству фінансів Німеччини, a DtA - Міністерству економіки і технологій. Саме різною підпорядкованістю пояснювалася наявність двох банків сприяння розвитку. З іншого боку - це свідчення того, що, крім економічного, ці установи мають також велике політичне значення.