Файл: Лекції Банківська система.doc

Величина мінімальних резервів може визначатися двома способами - відносно банківських пасивів або відносно банківських активів.

Спосіб визначення резервних вимог відносно банківських пасивів є найбільш перевіреним. Зміст його полягає в тому, що комерційні банки повинні резервувати в обов'язковому порядку частину залучених депозитів клієнтів на рахунках у центральному банку. Комерційні банки Великобританії зберігають 0,35 % стерлінгових депозитів на рахунку в Банку Англії. У деяких країнах базисом обчислення розміру мінімальних резервів є надані кредити. На практиці норми обов'язкового резервування відносно пасивів можуть встановлюватися щодо всіх банківських пасивів або їх окремих статей. Застосовуючи подібний вибірковий підхід, центральний банк намагається у такий спосіб стимулювати або обмежити розвиток тих або інших видів депозитних операцій банків.

Іншим способом визначення величини резервних вимог відносно банківських активів є лімітування (кількісне обмеження кредитних вкладень за допомогою встановлення верхніх меж загальної суми кредитів або їхнього приросту). Зазначені параметри встановлюються в індивідуальному порядку для кожного комерційного банку. Також можуть лімітуватися обсяг і кількість кредитів, наданих одному клієнтові банком. Такі диоективні параметри одержали назву кредитних обмежень (цей метод використовувався в Англії до 1971 року). За порушення встановлених кредитних лімітів комерційні банки піддавалися з боку Банку Англії санкціям у вигляді сплати високого облікового відсотку або обов'язкового перерахування на безвідсоткові рахунки в Банк Англії суми, рівної перевищенню цих лімітів.

Таким чином, центральний банк може регулювати темпи приросту грошової маси, використовуючи техніку кредитних обмежень.

Обидва розглянутих способи мають свої переваги та недоліки. З одного боку, обов'язкові резерви сприяють покращанню банківської ліквідності, коли вони розраховуються відносно банківських пасивів. У даному випадку їхній вплив на економіку є опосередкованим. Встановлення обов'язкових резервів за пасивними операціями призводить до зниження розміру виданих банком кредитів. Як наслідок, відбувається зростання відсоткових ставок за активними операціями і скорочення обсягів кредитів. З іншого боку, засновані на кредитних операціях норми обов'язкових резервів виступають як прямий обмежувач здійснення інвестицій, сприяючи в цілому підтримці помірних відсоткових ставок. Виключення становлять періоди, коли центральний банк проводить політику, спрямовану на врегулювання платіжного балансу країни, наприклад, шляхом залучення іноземних капіталів. Але метод встановлення резервних вимог стосовно банківських активів не позбавлений істотних недоліків.

Кредитні обмеження у довгостроковій перспективі призводять до зниження ділової активності в країні, погіршення функціонування банківської системи в цілому, перешкоджають розвитку конкуренції в банківській справі, обмежують доступ дрібних і середніх підприємств до банківського кредиту, погіршуючи їх кредитоспроможність і фінансове становище. Збільшення резервних норм негативно впливає на рентабельність комерційних банків, сприяє зменшенню доходів банків. Лише на короткостроковий період кредитні обмеження вводилися у Великобританії. На думку багатьох західних економістів, даний метод є найбільш ефективним антиінфляційним засобом. Тому до прямого обмеження обсягів банківського кредитування центральний банк вдасться тільки в періоди посилення інфляції або кризи платіжного балансу.

Існують різні співвідношення між розрахунковим періодом і періодом виконання (підтримки) комерційними банками зобов'язань перед центральним банком, під час якого необхідні суми мінімальних резервів повинні зберігатися на резервних рахунках. Розрахунковий період і період виконання зобов'язань у різних країнах різні. Схожість даних періодів полягає лише у тривалості тимчасового інтервалу між розрахунковим періодом і періодом збереження зазначених резервів. Чим більший даний інтервал, тим менший зв'язок реальної величини резервів зі станом грошово-кредитної сфери в даний момент, отже, тим менша ефективність регулюючих заходів центрального банку, особливо в короткостроковому плануванні.

Зниження ефективності ролі мінімальних резервів як інструменту грошово-кредитної політики зумовлене курсом на фінансову лібералізацію, що було пріоритетним у Великобританії, починаючи з 80-тих років. Однак функція приймання і зберігання поточних і строкових вкладів кредитних установ продовжує залишатися однією з основних функцій сучасної політики Банку Англії, незважаючи на те, що ці депозити мають невелику питому вагу в балансі центрального банку. Без виконання зазначеного механізму центральні банки не зможуть виконувати свої функції, тобто бути "банком банків", "банкірами і касирами уряду", проводити офіційну грошово-кредитну і валютну політику, постачати економіку необхідною кількістю грошей у безготівковій і готівковій формах, управляти внутрішнім і зовнішнім державним боргом, здійснювати нагляд за банками і фінансовим ринком.

Управління державним боргом

Одним із дієвих механізмів грошово-кредитної політики Банку Англії є управління державним боргом країни. Англійський уряд, як правило, приймає бюджет з дефіцитом, оскільки державні видатки перевищують суму надходжень до Державного бюджету. Щоденні потоки коштів між урядом і ринком відображаються рухом коштів на рахунку Національного кредитного фонду

(National Loans Fund - NLF) Банку Англії. У разі короткострокового дефіциту зазначений вище фонд може покрити його, взявши кошти в Банку Англії, а зайві кошти розміщуються у банку. Таке пряме фінансування є тільки короткостроковим. Банк контролює новий борг уряду й існуючий обсяг боргу. Трьома основними формами урядових позик є казначейські векселі, урядові фондові папери і кредити на валютному ринку .

Казначейські векселі (Treasury Bills) - це короткострокові (термін обігу від трьох до шести місяців) цінні папери IOU (I owe you), що випускаються Банком Англії щотижня, їхньою головною метою є не фінансування витрат уряду, а вилучення готівки з системи для того, щоб сприяти проведенню монетарної політики. Кількість векселів, які випускаються, залежить від прогнозних грошових потоків у майбутньому. Векселі продаються за ціною, нижчою від їх вартості, а дисконт відображає відсоткову ставку.

Високонадійні цінні папери уряду (Gilt-edged stocks), тобто облігації - це довгострокові цінні папери (термін обігу від 5 до 40 років), що випускаються для фінансування дефіциту, який виникає внаслідок перевищення урядових витрат над його доходами. Відсоток являє собою дохід, що виплачується кожні шість місяців. Наприклад, цінний папір "6 % Treasury Stock 2015" передбачає виплату його держателю 6 % у рік від номінальної вартості даного цінного папера, а в 2015 р. вона буде погашена .

Основна мета продати щороку достатню кількість таких цінних паперів, щоб задовольнити потребу державного сектору в коштах для покриття дефіциту (PSBK - public sector borrowing requirement), який включає в себе не тільки державний бюджет, але й місцеві бюджети і бюджети державних корпорацій.

Облігації в малих кількостях випускаються тоді, коли попит перевищує пропозицію на вторинному ринку учасниками ринку найбільш привабливих облігацій (GEMM - gilt-edget market dealers). Учасники цього ринку - це дилери, що безпосередньо контактують з Банком Англії. Останній може не продавати одразу весь пакет випущених облігацій, а реалізувати їх на ринку поступово, за вигідних умов. Рішення щодо вигляду, терміну і кількості облігацій приймається залежно від ринкових умов у той чи інший період. Одна незмінна умова - облігація має бути привабливою для інвесторів.

Департамент реєстрації Банку Англії веде реєстр держателів найбільш привабливих цінних паперів. Цей метод обробки даних враховує близько мільйона рахунків цінних паперів, щороку враховується близько півмільйона переказів. Крім цього, у Банку Англії існує Central Gilts Office, через який проходять автоматизовані платежі власників найбільш привабливих облігацій.

Валютні кредити бувають різноманітних форм, а їх величина залежить від того, чи хоче уряд створити валютні резерви. Валютні кредити надаються у формі облігацій, номінованих в інших валютах, і середньострокових кредитів Міжнародного валютного фонду. Значна частина кредитів номінована в євро у вигляді казначейських векселів з терміном обігу 1 місяць і казначейських білетів з терміном обігу три роки.

Емісійний центр країни

Банк Англії - єдина емісійна установа в Англії й Уельсі. Монети випускаються Королівським монетним двором (Royal Mint) від імені Казначейства, їх випуск не входить у компетенцію Банку Англії. Весь прибуток від випуску банкнот надходить уряду. Банк Англії випускає свої банкноти вже протягом 300 років. Емісія потребує великих затрат праці і коштів. Дизайн банкнот і їх виробництво є завданням Банківської друкарської фабрики в Єссексі. Банк не тільки друкує гроші, він постачає їх через свої п'ять відділень (у Брістолі, Бірмінгемі, Лідсі, Манчестері і Ньюкастлі) комерційним банкам по всій країні, вилучає з обігу старі купюри. Середній термін використання купюри номіналом 5 ф. ст. - в середньому 1 рік, а номіналом 10 ф. ст. -три-чотири роки.

Якщо раніше банкноти можна було обміняти на золото, то з 1931 року емісія має фідуціарний характер, тобто уряд може випускати в обіг будь-яку кількість грошей, помістивши в сейфи Банку боргові розписки. На практиці розміри емісії продукуються не позиковими потребами уряду, а потребами самого грошового обігу, спроможністю Банку Англії задовольнити попит на грошові знаки з боку комерційних банків. Тому лише порівняно невелика частина національного боргу залишається в Емісійному департаменті.

Банківський нагляд

Нагляд за кредитно-фінансовими установами відрізняється у кожній країні як за характером поєднання форм організації наглядової діяльності, так і безпосередньою структурою системи. До країн, у яких наглядова діяльність до сьогодні була прерогативою виключно центрального банку, належить Великобританія, хоча і в цій сфері в останні роки починають відбуватися значні зміни. Банк Англії реалізує функції нагляду через:

- регулювання виходу банків на ринок банківських послуг. Створення банку регулюється банківським законодавством. Наприклад, мінімальний розмір статутного капіталу має становити не менше 5 млн ф. ст. для банків і не менше 1 млн ф. ст. для інших кредитних установ;

- встановлення для банків економічних нормативів і норм діяльності та здійснення документарного нагляду за їх додержанням;

- проведення інспекційних перевірок на місці (в Англії цей обов'язок покладається на зовнішніх аудиторів);

- висування вимог до кредитних установ щодо усунення виявлених недоліків і контролю за їх виконанням банками в чітко визначений термін;

- втручання за необхідності в діяльність кредитних організацій. Нині банківський нагляд за операторами грошового ринку вже не є сферою відповідальності тільки Банку Англії. Сьогодні, згідно із законодавчими актами, прийнятими у 1997-1998 pp., більшість функцій з нагляду передано спеціальному органу - Управлінню фінансових послуг (Financial Services Authority), що здійснює нагляд за всіма видами фінансових посередників, включаючи й банки.

Законодавча відповідальність Банку Англії за банківський нагляд була закріплена в 1979 році, але і до цього Банк здійснював неформальний нагляд за певними організаціями, що функціонують на лондонському ринку. Права, надані банківським актом 1979 року, були додатково розширені актом 1987 року.

Першочерговою метою банківського нагляду є захист вкладників і потенційних клієнтів банків, що оперують на англійському ринку. Згідно зі згаданим вище актом 1987 р. ніхто не має права приймати депозити від населення без попереднього дозволу Банку Англії. Після одержання дозволу організація залишається під постійним наглядом Банку Англії.

Банкрутства банків Berings та Bank of Kredit & Commerc International виявили слабкі місця в системі банківського нагляду, за що Банк Англії було піддано гострій критиці з боку лейбористів, які запропонували позбавити його функцій нагляду і передати їх банківському комітету. Однак Британська банківська асоціація виступила проти цього, оскільки завдання щодо забезпечення стабільності фінансової системи і щодо здійснення банківського нагляду тісно пов'язані. Наглядові органи з тих пір систематично враховують ризики, з якими стикаються банки. Банк Англії передбачає здійснення постійного внутрішнього контролю над якістю виконання наглядових функцій. Зміни, про які проголосив Банк Англії, передбачають, що в майбутньому він залучатиме більше інспекторів і експертів у сфері похідних фінансових інструментів. Розробляються також нові засоби моніторингу банків. Закон 1998 року "Про Банк Англії" надав юридичної сили змінам у діяльності Банку Англії, зокрема визначив юридичний статус Комітету монетарної політики (МРС) та закріпив відповідальність за банківським наглядом за уповноваженою фінансовою службою (FSA).

Отже, Закон надав Банку Англії операційну незалежність, тобто право самостійно визначати відсоткову політику (раніше встановлення рівня облікової ставки Банк погоджував з Казначейством) та розробляти грошову політику. Закріпивши незалежність Банку Англії на законодавчому рівні, уряд залишив за собою право контролювати його діяльність.

4.3. Функції комерційних банків та діяльність банківських об'єднань

Другий рівень банківської системи у Великобританії становлять банки. У даній групі виділяють банки, які призначені переважно для задоволення потреб громадян та невеликого бізнесу (прийняття - повернення вкладів, переказування грошей, надання позик). Головними банками у даному секторі є депозитні банки, що мають розгалужену мережу, яка налічує понад 12 тис. філій та характеризується високим ступенем концентрації та централізації. До найважливіших депозитних банків Англії відносять клірингові банки. Це найбільші акціонерні банки, що пов'язані кліринговими зобов'язаннями. Сьогодні всі клірингові банки очолює "велика п'ятірка": Barkleys, National Westminster, Midland & Lloyds, Abby National. До цих гігантів варто також додати ще два банки -Williams & Сіте та Clouts. На вищезазначені банки (включаючи їхні дочірні компанії) припадає близько 70 % обсягу операцій усіх депозитних банків і половина всіх стерлінгових вкладів у банках Великобританії.