Файл: Лекції Банківська система.doc

ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 02.12.2019

Просмотров: 9033

Скачиваний: 3

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

СОДЕРЖАНИЕ

1.1. Економічна природа функціонування банківських систем

1.2. Трансформація банківських систем на різних етапах розвитку суспільства

Розвиток банківських систем при капіталізмі

Розвиток банківських систем при соціалізмі

1.3. Види банків. Особливості діяльності комерційних банків

1.4. Вплив банківських систем на темпи і пропорції економічного розвитку

Завдання і запитання для самоконтролю

Тема 2. Банківські системи в економіці держави

2.1. Особливості функціонування банківської системи в умовах ринку

2.2. Класифікація та функції банків у сучасних банківських системах

2.3. Організаційні банківські структури

2.4. Взаємозв'язок банківської системи з іншими системами та ринками

Завдання і запитання для самоконтролю

4.1. Історичні передумови виникнення банківської системи

4.2. Федеральна резервна система: створення та організаційна структура

4.3. Основні функції та цілі діяльності Федеральної резервної системи

4.4. Особливості діяльності комерційних банків

4.5. Банківські холдинги

Завдання і запитання для самоконтролю

5.1. Становлення банківської системи

4.2. Банк Англії як центральний орган банківської системи

Відсоткові ставки

Валютний курс

Резервна політика

Управління державним боргом

Емісійний центр країни

Банківський нагляд

4.3. Функції комерційних банків та діяльність банківських об'єднань

4.4. Основні операції комерційних банків та їх співпраця зі спеціалізованими фінансово-кредитними установами

Структура банківських депозитів у Великобританії

 Види і форми кредитних операцій

Страхування банківських депозитів в Англії

Завдання і запитання для самоконтролю

6.1. Еволюція банківської системи

6.2. Банк Канади - емісійний банк країни

6.3. Види комерційних банків у банківській системі

6.4. Взаємозв'язок діяльності комерційних банків з небанківською сферою

Завдання і запитання для самоконтролю

7.1. Історія створення банківської системи

7.2. Особливості функціонування центрального банку

7.3. Відомство з нагляду за кредитною справою як основний наглядовий орган у банківській системі Німеччини

7.4. Структура комерційних німецьких банків

Універсальні банки

Кооперативні банки

Спеціалізовані банки

Банківські союзи

7.5. Асортимент банківських продуктів і послуг

Грошові внески

7.6. Роль банківського сектору Німеччини у сприянні розвитку малих і середніх підприємств

Завдання і запитання для самоконтролю

Розділ 8. Банківська система Японії

8.1. Історичні передумови розвитку банківської системи

8.2. Центральний банк Японії

8.3. Особливості діяльності комерційних банків

8.4. Проблеми функціонування та особливості регулювання банківської системи

8.5. Особливості міжнародної експансії комерційних банків

Завдання і запитання для самоконтролю

Модуль 3. БАНКІВСЬКІ СИСТЕМИ ДЕЯКИХ ПОСТРАДЯНСЬКИХ КРАЇН

Тема 9 Банківська система Росії

9.1. Історичний розвиток банківської системи

10.2. Особливості функціонування центрального банку Росії

10.3. Другий рівень банківської системи Росії

10.4. Основні кризи в процесі розвитку банківської системи

Завдання і запитання для самоконтролю

11.1. Становлення банківської системи

11.2. Національний банк Республіки Білорусь

11.3. Другий рівень банківської системи Білорусі

11.4. Характерні риси функціонування банківської системи

Завдання і запитання для самоконтролю

12.1. Становлення та розвиток банківської системи

12.2. Реформування банківської системи

12.3. Основні перспективи функціонування банківської системи Казахстану

Завдання і запитання для самоконтролю

Розділ 13. Банківська система Польщі

13.1. Основні етапи становлення банківської системи

13.2. Особливості функціонування центрального банку Польщі

13.3. Характеристика банків другого рівня

13.4. Іноземний капітал у польському банківському секторі

13.5. Основні банківські продукти, що пропонуються банківським сектором

Завдання і запитання для самоконтролю

14.1. Історія розвитку банківської системи Угорщини

14.2. Принципи організації та проблеми інтеграції в Європейське Співтовариство

14.3. Основні оператори ринку банківських продуктів та послуг

14.4. Проблеми капіталізації угорських банків

Завдання і запитання для самоконтролю

15.1. Етапи розвитку банківської системи Чехії

15.2. Чеський національний банк, його функції та структура

15.3. Комерційні банки Чехії

15.4. Особливості регулювання чеського банківського сектору та позиції іноземного капіталу в банківській системі

Завдання і запитання для самоконтролю

16.1. Коротка історія розвитку банківської системи

16.2. Структура банківської системи та функції її складових елементів

16.3. Основні банківські продукти комерційних банків

Завдання і запитання для самоконтролю

ЧАСТИНА V. МІЖНАРОДНА БАНКІВСЬКА СИСТЕМА

17.1. Історичні передумови розвитку Європейської системи центральних банків

17.2. Характеристика діяльності Системи

17.3. Основні принципи стратегії валютної політики Європейського центрального банку

17.4. Взаємозв'язок Європейського центрального банку з іншими наднаціональними органами

Завдання і запитання для самоконтролю

18.1. Історія становлення групи Світового банку

18.2. Формування ресурсів групи Світового банку та його організаційна структура

18.3. Основи діяльності Міжнародного банку реконструкції та розвитку

18.4. Інші складові Всесвітнього банку

Завдання і запитання для самоконтролю

19.1. Особливості становлення та основи діяльності Міжнародного валютного фонду

19.2. Організаційна структура управління Міжнародного валютного фонду

19.3. Капітал Фонду і механізм залучення фінансових ресурсів

19.4. Основні напрями кредитної діяльності Фонду

Завдання і запитання для самоконтролю

20.1. Історія створення Банку міжнародних розрахунків

20.2. Організаційна структура Банку

20.3. Функції Банку міжнародних розрахунків

Завдання і запитання для самоконтролю

21.1. Мета створення та особливості діяльності ЄБРР

21.2. Функції Європейського банку реконструкції та розвитку

21.3. Організаційна структура управління й капітальні ресурси Банку

21.4. Основні напрями фінансування ЄБРР

Завдання і запитання для самоконтролю

22.1. Азіатський банк розвитку

22.2. Міжамериканський банк розвитку

22.3. Ісламський банк розвитку

22.4. Група Африканського банку розвитку

22.5. Кредитні організації в рамках Європейського Союзу

22.6. Чорноморський банк торгівлі та розвитку

Завдання і запитання для самоконтролю

23.1. Особливості діяльності клубів кредиторів

23.1. Особливості діяльності клубів кредиторів

23.2. Принципи діяльності Паризького клубу

23.3. Умови реструктуризації боргу

23.4. Відмінності Лондонської о і Паризького клубів

Завдання і запитання для самоконтролю

24.1. Зміст і масштаби офшорних банківських операцій

24.2. Регулювання офшорного банківського бізнесу

24.3. Основні переваги офшорних банків

24.4. Офшорний банк - зарубіжний фінансовий центр компаній

Завдання і запитання для самоконтролю

Рис. 19.2. Вартість СДР

Фонд має в своєму розпорядженні значні загальні ресурси для фінансування тимчасових розривів платіжних балансів своїх членів. Для їх використання держава-член повинна представити Фонду вагомі обґрунтування потреби, що виникла і яка може бути пов'язана з платіжним балансом, резервною позицією або змінами в резервах. МВФ надає свої ресурси на основі рівності та відсутності дискримінації, зважаючи на соціальні й внутрішньополітичні цілі держав-членів. Політика Фонду дає їм можливість використовувати фінансування МВФ вже на ранній стадії виникнення проблем у галузі платіжного балансу. При цьому допомога Фонду сприяє подоланню незбалансованості платежів без застосування торгових і платіжних обмежень.

МВФ застосовує різні форми діяльності. Серед них:

- інспектування (було пов'язано з переходом від паритетної до відкритої системи обміну валют. При цьому члени МВФ вирішили, що Фонд повинен розширити свою діяльність за межі мінової вартості, вивчати всі сфери економіки країн, які визначають розмір цієї вартості, та неупереджено давати оцінку економічної діяльності країн для усієї спільноти членів);

- консультації (використовує три типи консультацій: щорічні, додаткові (може організувати директор-розпорядник Фонду у випадках, якщо країна несподівано опиняється у складній економічній ситуації, або є підозра, що ЇЇ дії суперечать "кодексу поведінки" і можуть завдати шкоди іншим країнам) та спеціальні (проводить з тими країнами, економічна політика яких значною мірою визначає стан світової економіки);

- надання послуг, фінансування.

Фонд відіграє роль своєрідного каталізатора, оскільки зміни в напрямах політики, що проводяться державами при здійсненні підтримки фінансовими ресурсами МВФ програм, що сприяють залученню додаткової фінансової допомоги з інших джерел. Фонд виступає як фінансовий посередник, що забезпечує перерозподіл засобів з тих країн, де є їх надлишок, у країни, в яких існує їх дефіцит.

19.2. Організаційна структура управління Міжнародного валютного фонду

Найвищий керівний орган МВФ - Рада керівників, в якій кожна країна (член Фонду) представлена управляючим і його заступником, урядами відповідних країн, що призначаються на п'ятирічний термін (це, як правило, міністри фінансів і керівники центральних банків). Рада керівників збирається один раз на рік та вирішує принципові питання (прийом і виключення країн-членів, переглядання часток у капіталі Фонду, вибори виконавчих директорів тощо). Рада керівників обирає зі свого складу голову.

Нинішній Статут МВФ передбачає, що Рада керівників може винести ухвалу про створення нового постійного органу управління - Ради на рівні міністрів країн-членів для спостереження за регулюванням і адаптацією світової валютної системи. Але він ще не створений, і тому його робочими органами, які готують для нього необхідні матеріали, є 2 комітети. Перший - заснований у 1974 році Тимчасовий комітет (повна назва - Тимчасовий комітет Ради керівників з питань міжнародної валютної системи) складається з 24 керівників МВФ, проводить засідання 2 рази на рік; звітує перед Радою керівників про роботу з регулювання міжнародної валютної системи, а також розробляє пропозиції про внесення поправок до Угоди про МВФ. Проте, на відміну від передбачуваної Ради, Тимчасовий комітет не має повноважень для ухвалення директивних рішень.


Другий - Комітет розвитку (повна назва - Об'єднаний міністерський комітет Рад керівників МВФ і МБРР з передачі реальних ресурсів країнам, що розвиваються) складається з 24 керівників від МВФ і МБРР, проводить консультації та інформує вказану Раду керівників з питань, які стосуються країн, що розвиваються. Він розробляє рекомендації про ширше застосування статистичних даних при складанні платіжних балансів, координує проведення базового статистичного обстеження портфельних інвестицій і здійснює дослідження з реєстрації потоків, пов'язаних з фінансовими коштами деривативного характеру.

Виконавчим органом є Директорат (Виконавча рада), що складається з 24 директорів, з яких 5 призначаються Великобританією, Німеччиною, США, Францією і Японією, 3 представляють одну з країн - Китай, Росію, Саудівську Аравію і 16 обираються від решти країн за географічною приналежністю.

Директорат несе відповідальність за ведення справ Фонду і працює в його штаб-квартирі у Вашингтоні. Директорат призначає директора, який очолює адміністративний апарат Фонду і відає поточними справами. За традицією, ним є європеєць. У керівних органах голоси визначаються відповідно до розміру квот. Кожна країна має 250 голосів плюс 1 голос на кожних 100 тис. одиниць СДР її квоти. Рішення ухвалюються простою більшістю (не менше половини) голосів, а з найбільш важливих питань - спеціальною більшістю (85 % голосів - стратегічного характеру, і 70 % - оперативного). Оскільки найбільшу кількість квот у МВФ мають провідні країни Заходу (США - 17,5; Японія - 6,3; Німеччина - 6,1; Великобританія і Франція - по 5,1; Італія - 3,3 %), а в цілому 25 економічно розвинених держав - 62,8 %, то ці країни контролюють і направляють його діяльність в своїх інтересах. Необхідно зазначити, що США, а також країни ЄС (30,3 %) можуть накладати вето на ключові рішення Фонду, оскільки їх ухвалення вимагає кваліфікованої більшості голосів (85 %). Роль інших країн в ухваленні рішень невелика, враховуючи їх незначні квоти (Росія - 3,0, Китай - 3,0, Україна - 0,69, Казахстан - 0,17 %).

19.3. Капітал Фонду і механізм залучення фінансових ресурсів

Статутний капітал МВФ утворюється з внесків держав-членів відповідно до встановленої для кожної країни квоти, яка визначається, виходячи з економічного потенціалу країни та її місця в світовій економіці і зовнішній торгівлі. Кожна країна має квоту, виражену в СДР. Квота країни-члена є найбільш важливим елементом її фінансових і організаційних відносин з Фондом. По-перше, квотою визначається кількість голосів у Фонді. По-друге, на розмірах квоти засновані масштаби доступу членів МВФ до фінансових ресурсів організації згідно зі встановленими лімітами. По-третє, квота визначає частку члена МВФ при розподілі СДР.

У Статуті не приводяться методи визначення квот членів МВФ. Водночас із самого початку розміри квот пов'язувалися, хоча і не на жорсткій основі, з такими економічними чинниками, як національний дохід і обсяг зовнішньої торгівлі та платежів. У межах Дев'ятого загального перегляду квот** був використаний набір з п'яти формул, узгоджений у процесі Восьмого загального перегляду, внаслідок чого були отримані так звані "розрахункові квоти", які є загальною мірою відносного положення країн-членів МВФ у світовій економіці. У цих формулах використовуються економічні дані з валового внутрішнього продукту (ВВП) держави, поточних операцій, коливань поточних надходжень і державних резервів.


При створенні Фонду його капітал становив 7,7 млрд дол. США. У подальші роки у зв'язку з прийомом нових членів і потребами у фінансових ресурсах, які постійно зростали, у засобах для надання допомоги країнам, які мали потребу, статутний капітал зростав кожні 5 років, а також коректувалися квоти країн відповідно до їх змінної ролі в світовій економіці. На сесії МВФ, що відбулася у 1997 р. у м. Сянгані (Гонконгу), було ухвалено рішення про підвищення капіталу Фонду на 45 %. Після схвалення цього рішення парламентами країн-членів (такий порядок прийнятий у Фонді) статутний капітал МВФ збільшений до 212 млрд СДР (297 млрд дол. США). Спочатку країни-члени повинні були сплачувати 25 % квот золотом, а решта 75 % - національною валютою. Починаючи з 1978 p., замість внесків золотом оплата у розмірі 22,7 % квоти проводиться резервними активами (СДР і конвертованою валютою) .

Статут МВФ передбачає, що на додаток до власного капіталу, що є головним джерелом фінансування його діяльності, Фонд має можливість використовувати також позичкові засоби в будь-якій валюті і з будь-якого джерела, тобто займати деяку офіційних органів, так і на приватному ринку позичкових капіталів.

**Робота над Дев'ятим загальним переглядом квот була розпочата в березні 1987 р. Оскільки до 31 березня 1988 р. цей процес не був завершений, Рада керуючих неодноразово збільшувала термін завершення відповідної роботи. 28 червня 1990 р. Рада керуючих прийняла резолюцію про збільшення загальної суми квот на 50 %.

До сьогодні МВФ отримував позички у казначейств і центральних банків країн-членів, а також Швейцарії, що не була до травня 1992 р. його членом, і у Банку міжнародних розрахунків (БМР). Щодо приватного грошового ринку, то до його послуг він поки що не вдавався. Для поповнення кредитних ресурсів МВФ використовує такі схеми:

- генеральна угода про позички;

- нові угоди про позички;

- запозичення засобів у держав-членів МВФ.

У 1962 р. Фонд підписав з 10 економічно розвиненими країнами (США, Німеччиною, Великобританією, Японією, Францією та ін.) Генеральну угоду про позички, яка передбачала надання поновлюваних кредитів Фонду. Ця угода спочатку була підписана на 4 роки, а потім пролонговувалася кожні 5 років. Ліміт кредиту спочатку був визначений у 6,5 млрд дол. США, а в 1983 p. збільшений до 17 млрд СДР (23,3 млрд дол. США). З метою подолання надзвичайних ситуацій у фінансовій сфері Виконавча рада (Директорат) МВФ розширила можливості Фонду по залученню позик, затвердив у 1997 р. Нові угоди про позички, відповідно до яких МВФ може залучати від 25 країн-учасниць цих угод фінансові ресурси на суму до 34 млрд СДР (близько 45 млрд дол. США). МВФ також вдається до отримання позик у центральних банків (зокрема, отримав ряд позик у національних банків Бельгії, Саудівської Аравії, Японії та інших країн). Отримані кошти Фонд, у свою чергу, надає на умовах кредиту на певний термін зі сплатою певного відсотку. Диференціювання джерел отримання додаткових кредитних ресурсів надає Фонду можливості фінансувати певні програми розвитку країн, які мають глобальне значення.


19.4. Основні напрями кредитної діяльності Фонду

Основним напрямом діяльності Фонду є його кредитні операції. Згідно зі Статутом МВФ надає кредити країнам-членам для відновлення рівноваги їх платіжних балансів і стабілізації валютних курсів. МВФ здійснює кредитні операції тільки з офіційними органами кран-членів: казначействами, центральними банками, стабілізаційними фондами.

Засоби Фонду можуть поступати в розпорядження його членів у межах цілого ряду підходів і механізмів, що розрізняються в основному за видами проблем фінансування дефіциту платіжного балансу, а також рівнем умов, що висуваються МВФ. Причому ці умови є синдикованим критерієм, що включає три різні елементи: стан платіжного балансу, сальдо міжнародних резервів і динаміку резервної позиції країн. Ці три елементи, що визначають потребу у фінансуванні платіжного балансу, вважаються самостійними і кожен з них може служити основою для подачі до Фонду запиту про фінансування.

Країна, що потребує іноземної валюти або СДР, проводить їх купівлю у Фонді в обмін на еквівалентну суму в національній валюті, яка зараховується на рахунок МВФ у центральному банку даної країни. Після закінчення встановленого терміну кредиту країна зобов'язана провести зворотну операцію, тобто викупити у Фонду національну валюту, що знаходиться на спеціальному рахунку, і повернути отриману іноземну валюту або СДР. Такого виду кредити даються на термін до 3 років, рідше - 5 років. За користування кредитами МВФ стягує комісійний збір у розмірі 0,5 % від суми кредиту і відсоткову ставку за користування кредитом, розмір якої встановлюється на основі ринкових ставок, що діють у відповідний період (найчастіше це 6-8 % річних). Якщо національна валюта країн и-боржника, що знаходиться у МВФ, купується іншою країною-членом, то це вважається як погашення заборгованості Фонду.

Розміри кредитів, що надаються Фондом, і можливості їх отримання пов'язані з виконанням країною-позичальником ряду умов, не завжди прийнятних для цих країн.

Перша сума іноземної валюти, що одержується країною-позичальником у розмірі до 25 % її квоти, називається резервною часткою. її розмір визначається як перевищення величини квоти над сумою запасу національної валюти, що знаходиться у розпорядженні Фонду (на спеціальному рахунку в центральному банку країни-позичальника). Резервна частка зростає, якщо Фонд отримує у країни-позичальника її національну валюту для кредитування інших держав-членів МВФ. Сума позичок, наданих країною-членом Фонду відповідно до додаткової кредитної угоди, утворює її кредитну позицію.

Резервна частка і кредитна позиція становлять резервну позицію країни - члена МВФ. У межах резервної позиції країна-член може автоматично, на першу вимогу, отримувати кредити від Фонду, причому за користування таким кредитом країна-член не платить комісійні та відсотки, а також їй не встановлюються терміни повернення отриманого кредиту.


Засоби, що отримуються країною від Фонду понад резервну частку (вони становлять максимально 100 % від величини квоти), видаються на жорсткіших умовах: гранична величина отримуваних коштів від МВФ, коли країна повністю використовувала резервну позицію, тобто резервну частку і кредитну позицію, не повинна, як правило, перевищувати 125 % її квот. Засоби, що отримуються країною понад резервну частку, діляться на 4 частини (траншу) - по 25 % кожна, і в міру використання цих частин (траншу) отримуваного кредиту вимоги з "обгрунтованого використання" отримуваних коштів зростають. У "листі про наміри", що направляється країною-позичальником Фонду, висловлюються напрями і заходи з використання кредиту, Фонд контролює їх виконання. У тих випадках, коли, на думку Фонду, відбувається порушення країною-позичальником взятих на себе зобов'язань, кредитування скорочується, або повністю припиняється.

МВФ з початку 50-х pp. почав укладати з крашами-членами угоди про резервний кредит, або угоди "стенд бай" (англ. Standby Arrangements). За такою угодою країна-член має право отримати від МВФ іноземну валюту в обмін на національну у будь-який час, але на узгоджених з Фондом умовах.

У1974 р. була створена система розширеного кредитування, яка призначена для надання засобів в іноземній валюті країнам-членам Фонду на тривалі терміни і в значно більших розмірах. Отримати такі кредити країни-члени можуть, коли має місце серйозне порушення рівноваги платіжного балансу.

Для отримання розширеного кредиту країна-позичальник підписує з Фондом спеціальну угоду, в якій обумовлюються умови кредиту і зобов'язання, що приймаються країною. Загальний розмір кредитів, які країна-член може отримати від Фонду в межах резервних і розширених кредитів, становить протягом року до 68 % від її квоти, включаючи раніше отримані кредити -300 % від квоти.

З метою надання допомоги країнам-членам МВФ, що зазнають труднощів у економічному розвитку з незалежних від них причин, а також для сприяння у рішенні широких проблем економічного і соціального характеру Фонд створив ряд спеціальних механізмів, які надають засоби на валютних умовах. До них відносять:

механізм компенсаційного і надзвичайного фінансування, кошти якого виділяються у зв'язку зі стихійними лихами, яких зазнали країни, непередбаченою зміною світових цін та іншими причинами;

* механізм фінансування буферних (резервних) запасів сировинних товарів, що створюються відповідно до міжнародних угод;

механізм фінансової підтримки операцій зі скорочення і обслуговування зовнішнього боргу, який виділяє кошти країнам, що розвиваються, і які опинилися у кризовій ситуації із зовнішніми боргами;

механізм підтримки структурних перетворень, засоби якого спрямовуються у країни, що здійснюють перехід до ринкової економіки шляхом здійснення радикальних економічних і політичних реформ;