Файл: Лекції Банківська система.doc

У Японії діє шість основних фінансово-промислових груп, ядром яких є найбільші міські банки - Mizuho Financial Group, Mitsubishi Tokyo Financial Group, Sumitomo Mitsui Financial Group, Fuji Bank, Dai-Ichi Kangyo Bank. Перші три займають відповідно З, 14, 17 місця в рейтингу найбільших світовий банків на початок 2007 року1. Більшість їхніх штаб-квартир розташовано в Токіо й Осаці. Другий рівень банківської системи Японії доповнюють кредитні асоціації, урядові фінансові інститути, а також філії іноземних банків.

Регіональні банки, як і міські, також є комерційними, однак поступаються їм за обсягом капіталу й операцій. В основному вони розташовані в малих і середніх містах, їх загальна кількість сягає 64 одиниці.

Регіональні банки другого рівня, як правило, мають невеликі капітали. У 66 таких установах переважають операції з приватними особами і невеликими підприємствами. Посилилося взаємопроникнення міських і регіональних банків до трастових банків, які спеціалізуються в основному на проведенні трастових операцій. Усього діють 7 трастів-банків, що мають 430 філій. На частку наданих ними кредитів приходиться близько 10 % від загального обсягу кредитування, при цьому їхня питома вага в загальній сумі банківського капіталу становить приблизно 15%.

Банки довгострокового кредитування доповнюють міські і регіональні комерційні банки. Вони надають в основному середньо- і довгострокові позички. Такими банками є Промисловий банк Японії, Японський банк довгострокового кредиту, Японський кредитний банк. Діяльність цих банків, крім Закону "Про банки", регулюється Законом "Про довгостроковий кредит". Важлива ланка банківської системи - різного тилу кооперативні кредитні інститути. У Японії діють 440 кредитних асоціацій, 395 кредитних кооперативів, 47 трудових кредитних кооперативів. Обсяг наданих кредитів цими організаціями становить 11 % від загального обсягу кредитування. Розгалужену мережу являють собою кредитно-фінансові установи для сільського і лісового господарств. Серед них: Центральний кооперативний банк для сільського і лісового господарству 47 сільськогосподарських кредитних федерацій, 35 об'єднань кредитних рибальських кооперативів, 1 665 рибальських кооперативів з більш ніж 3 тис. філій.

У кредитних установах, які обслуговують сільське та лісове господарства, зосереджено 7 % усього банківського капіталу Японії, на їхню частку приходиться 5 % усіх кредитних вкладень. На додаток до комерційних банків і різного роду кредитних кооперативів у Японії діє розвинена поштово-ощадна мережа. Хоча обсяги наданих через цю мережу позичок невеликі (близько 0,1 % у загальному обсязі наданих кредитів), вона є важливою ланкою для надання операційно-касових послуг населенню Японії.

Мобілізація заощаджень населення здійснюється банківськими інститутами, поштово-ощадною системою і кредитними кооперативами. Ощадною справою в основному займаються банки, які акумулюють близько 52 % загальної суми особистих заощаджень населення, поштово-ощадні каси і кредитні кооперативи (відповідно ЗО % і 18 %).

Отже, виділимо основні види банківських продуктів, що надають традиційно японські комерційні банки.

Основним джерелом формування банківських фінансових ресурсів у Японії є депозити (внески) корпорацій і приватних осіб. Для розміщення депозитів банки пропонують різні види рахунків. Поточними рахунками, в основному, користуються корпорації для проведення поточних розрахунків. За цими рахунками не нараховується відсоток, хоча гроші виплачуються за вимогою. Тільки до цього виду рахунків можуть застосовуватися чеки, векселі та авізо. Більшою популярністю користуються звичайні депозити, оскільки за ними нараховується відсоток. У Японії вони використовуються не тільки для тимчасового збереження і заощадження грошей фізичних осіб, але і виконують функцію поточних рахунків для юридичних осіб. Гроші з цих депозитів знімають після пред'явлення ощадної книжки або особистої печатки (у японців вона заміняє підпис), що повинні бути зареєстровані у банку. Однак згодом стали практикуватися ідентифікаційні коди, підпис, картки видачі готівки. Цими рахунками можна користуватися для розрахунків за допомогою кредитних карток і для оплати комунальних послуг.

Користуватися депозитами "за вимогою" дозволяється лише після декількох днів після внесення на рахунок визначеної мінімальної суми тільки за попереднім повідомленням. Як наслідок обмежень, що накладаються, відсоток за такими внесками вищий, ніж для звичайних депозитів. На практиці депозитами "за вимогою" користуються фірми для тимчасового розміщення вільних засобів. Податкові депозити використовуються тільки для сплати податків, а відсоток за ними виключається з прибуткового податку. Інші спеціальні депозити є тимчасовими депозитами до запитання.

Термінові депозити, наприклад, на термін від півтора до трьох років є найбільш популярною формою заощаджень не тільки фізичних осіб, але і корпорацій. Існують анонімні депозити, для користування якими достатньо зареєстрованої банком особистої печатки. До виключно японського історичного типу термінових депозитів відносять так звані "заощадження за виплатами". Тобто кошти на депозит вносять певними частками і збирають їх банківські службовці, обходячи час від часу своїх клієнтів удома. Така процедура вимагає високих витрат на обслуговування, сучасні банки її практикують досить рідко, виплачуючи відсоток за цими внесками у заниженому розмірі.

Інтегровані рахунки одержали поширення з 1972 року і являють собою комбінацію термінового і звичайного депозитів. При овердрафті за поточним рахунком (коли в результаті проведеної операції на ньому з'являється негативне сальдо) списання відбувається з термінової частини депозиту, але в обмежених межах, наприклад, у розмірі 90 % від розміру термінового депозиту або в сумі не більше 1 млн ієн. Процентна ставка за овердрафтом вища, ніж за терміновим депозитом.

Трастові операції японські банки ведуть окремо від звичайних операцій. У грошовому трасті, що являє собою управління засобами на обговорений період з наступною виплатою власникові засобів довіреної банкові суми і доходу за ними, одиницею розрахунків є стандартний "контракт" на визначену суму. При кредитному трасті, коли довірені банкові засоби отримані їхнім власником як кредит, права власника обмежені, що фіксується у відповідному сертифікаті. У 1962 році в Японії введений пенсійний траст, тобто довірче керування пенсійними фондами. Трастові банки поєднують зібрані за місяць грошові кошти і вкладають єдиним "блоком" у довгострокові позики, як правило, на термін від двох до п'яти років. У довірче керування банки також приймають цінні папери, нерухомість, устаткування й ін.

Кредитування ведеться в чотирьох основних видах. Облікові векселі являють собою, в основному, комерційні папери, висока якість яких припускає переоблік Банком Японії або використання їх як заставу за кредитами. Інші папери для обліку банками включають банківські акцепти (розписки), документовані векселі, забезпечені вантажними кондосаментами (накладними) або складськими варрантами (гарантіями). Ці папери в основному використовуються в сфері зовнішньої торгівлі.

Вексельні кредити (на термін кілька місяців) звичайно використовуються для забезпечення споживача оборотними коштами, але в Японії часто вони оновлюються і пролонговуються, перетворюючи їх тим самим у довгостроковий оборотний капітал або статутні фонди. Вони відрізняються гнучкістю за термінами і умовами, простотою забезпечення платежу і можливістю переговорів за індосаментом (передача векселя через передатний напис). Кредити за документарними сертифікатами надаються як довгострокове фінансування під "забезпечення" заставою у вигляді ліквідного устаткування або цінних паперів місцевих урядових структур.

Овердрафт, на відміну від інших розвинених країн, не одержав у Японії широкого поширення. Пов'язано це з тим, що в японських економічних умовах складніше простежити шлях таких кредитів і зберегти їх під контролем кредитора. З цієї причини овердрафт не підлягає рефінансуванню Банком Японії.

Система споживчого кредиту виникла в країні з 1960 року. З 1978 року з'явилися револьверні кредити (що надаються частками за мірою необхідності), спеціалізовані позики на створення підприємства, медичні позички і т.п. Лідируючу позицію на ринку споживчого кредитування відіграють житлові кредити і кредити під заставу цінних паперів.

Джерелом доходів японських банків є не тільки класичні банківські продукти (залучення депозитів, видача кредитів і комісія за виконані операції). Уже у 60-ті роки в країні відбувалася диверсифікація банківського бізнесу через створення спеціальних компаній, що належать цим кредитним інститутам. З'явилися компанії з обслуговування кредитних карток. Як правило, такі компанії підтримують зв'язок (через капітал або ділові зв'язки) з існуючими банками та з аналогічними компаніями за кордоном.

Послуги з консультування (консалтинг) починалися з надання допомоги клієнтам у питаннях менеджменту й оподатковування. Надалі популярності набули такі послуги, як інтернаціоналізація бізнесу, комп'ютеризація підприємств, створення "мозкових штабів" для індустріальних груп. З початку 70-х років банки також беруть участь у компаніях житлового будівництва. Периферійний бізнес банків включає: кредитування подорожей, продаж дорожніх чеків, випуск міжнародних кредитних карток, венчурні (ризикові) проекти, факторинг (керування боргом), видача кредитних гарантій (у зв'язку з житловим кредитуванням) та ін.

Складна система різних фінансових інститутів пов'язана в єдину автоматизовану платіжну систему, якою управляє Федерація банківських асоціацій. Початок створення такої системи був покладений у 60-ті роки, коли почалася комп'ютеризація японських банків. У 70-ті роки запущений процес автоматизації обслуговування, з'явилися автоматичні касові пристрої, банко мати тощо. У 1973 році усі великі банки були підключені до автоматизованої системи платежів і розрахунків, а до кінця 70-х років її послугами почали користуватися і малі кредитні кооперативи. Результати операцій, зроблених у межах цієї системи ("Дзенгін"), направляються до Банку Японії і висвітлюються на рахунках банків у платіжній системі центрального банку.

Окремі платіжні операції здійснюються в Японії різними способами. Наприклад, японська пошта традиційно для проведення комунальних платежів використовує систему жирорахун-ків - централізовані перекази з рахунку на рахунок (така система відома нам після розгляду банківської системи Німеччини). З 1955 року в країні одержав поширення метод прямого дебету (списання з рахунку), а з кінця 60-х років - метод прямого кредиту (зарахування на рахунок). Чеки в населення Японії не одержали великої популярності, оскільки уже з 60-х років були витіснені розрахунками за дебетними і кредитними картками. Юридичні особи в основному користуються чеками або векселем. Державні платежі здійснюються чеками Банку Японії. У країні швидкими темпами розвиваються нетрадиційні системи платежів, наприклад, через мережу Інтернет.

Японія належить до тих країн, у яких особливо активно протікають процеси інтернаціоналізації банківської сфери. Перші відділення іноземних банків у Японії були відкриті на межі століть. Hong Kong & Shanghai Banking Corporation відкрила в Йокогамі своє відділення в 1865 р., за нею створив відділ Chartered Bank. Перший американський банк був відкритий у 1902 р. Найбільш активне формування відділень іноземних банків відбулося в повоєнний період. Ці банки були покликані зробити істотний вклад у відродження національної економіки.

Пізніше, аж до 1970 p., Японія була прикладом численних обмежень діяльності іноземних банків, їм чинилася протидія, яка заважала проникненню в країну. У 1970 р. було вирішено включити банківську систему в програму лібералізації іноземних капіталовкладень. Згідно з умовами лібералізації для іноземних банків відкривалися три шляхи проникнення в Японію: створення нового банку з іноземним чи змішаним капіталом, участь в управлінні існуючим банком та відкриття відділень.

Як наслідок, були зняті обмеження щодо доступу іноземних банків до місцевих депозитів, скасовані вимоги про попереднє повідомлення при одержанні кредитів "overnight" на грошовому ринку, зняті ліміти одержання кредитів на міжбанківському ринку.

Іноземним банкам було дозволено випускати депозитні сертифікати в межах 30 % розміру кредиту в ієнах, а також надавати кредити в ієнах нерезидентам.

Наприкінці 80-х pp., в умовах всезростаючої експансії японських банківських інститутів на світових ринках,- Японія, прагнучи забезпечити їм максимально сприятливі умови в країнах перебування та уникнути відповідних репресій з урахуванням принципу взаємності, здійснила ряд кроків щодо надання більших прав іноземним банкам, ніж мали національні банківські інститути. Незважаючи на діючі в Японії, як і США, законодавчі розмежування позичково-депозитних та інвестиційних операцій, іноземним банкам було дозволено засновувати інвестиційні компанії з 50-ти відсотковим володінням. Як наслідок, сьогодні у Японії діє 87 філій іноземних банків з обсягом капіталу 0,6 % від загального банківського капіталу країни.

Іноземні банки, що діють у Японії, істотно відрізняються один від одного як за розмірами своїх активів, оборотом, видами основних операцій, так і за тим положенням, яке вони займають v банківській системі країни. Зростання кількості іноземних банків у Японії особливо не змінило пануюче положення декількох давно створених банків. Серед них виділяють американські банки. Наприклад, на три американських банки - First National City Bank, Chaise Manhattan Bank і Bank of America - приходиться близько 30 % усіх кредитів, наданих іноземними банками в Японії.

Таким чином, поряд з національними комерційними банками, які займають провідні світові позиції, в країні функціонують і великі американські банки, які становлять конкуренцію на ринку банківських продуктів і послуг.

8.4. Проблеми функціонування та особливості регулювання банківської системи

Розглядаючи банківську систему Японії, не можна охарактеризувати її як зразкову. У реальній практиці в країні існує так званий "тіньовий ринок" кредитів (практика видачі кредитів "за телефонним дзвінком", без належного економічного обґрунтування), що впливає на ефективність розподілу кредитних засобів у масштабах усієї економіки в цілому. Висока схильність населення до заощаджень і, як наслідок, висока частка непрямого фінансування підприємств (через банки) звужує можливості прямого кредитування (через ринок акцій). Можна також додати, що фізичні особи, які володіють акціями, (на відміну від юридичних осіб, які практикують "перехресне" володіння акціями) обмежені у своїх правах як власників підприємств.

Це незначні проблеми, які фактично спостерігаються в багатьох банківських системах. Однак основні проблеми японської банківської системи лежать, в іншій площині - структурній, яка пов'язана зі співвідношенням між різними елементами економічного механізму. Саме на рішення таких проблем спрямована реформа японського банківництва, що намагається сьогодні здійснити країна.