Файл: Лекції Банківська система.doc

- вкладники іноземного (неанглійського) банку отримують компенсацію, передбачену системою захисту депозитів, що тепер одержала можливість приєднатися до англійського Фонду захисту депозитів з метою отримання відповідної компенсації у випадку її недоліку в країні місцезнаходження банку;

- у частині, що стосується депозитів, західноєвропейські банки отримують рівне право з банками, які знаходяться на території Англії.

У Великобританії є безліч спеціальних кредитно-фінансових установ, які становлять конкуренцію універсальним комерційним банкам. Серед них можна виділити ощадні установи. Довірчі ощадні банки в минулому здебільшого виконували функції місцевих ощадних кас. Після цього вони були реорганізовані в 16 великих регіональних установах. Наприкінці 1986 року вони перетворилися в єдиний акціонерний довірчо-ощадний банк, відомий як TSB Group, що за масштабами діяльності і капіталу поступається лише "великій п'ятірці" і виконує всі основні функції комерційних банків. Із 1995 p., коли група об'єдналася з одним із найбільших комерційних банків Англії Lloyd, зникли й формальні підстави для внесення цього банку до групи ощадних установ. Національний ощадний банк (колишній поштово-ощадний банк) акумулює заощадження населення через мережу поштових відділень, кількість яких перевищує 20 тисяч осіб.

Будівельні товариства, які відносять до групи ощадних установ, існують понад 200 років, акумулюють найбільшу частину заощаджень населення, їхні сумарні активи у 80-х роках збільшилися і перевищили 120 млрд ф. ст. Усі ощадні інституції об'єднує те, що основне джерело їхніх ресурсів - це дрібні вклади населення.

Інвестиційні трасти займаються винятково операціями з цінними паперами. Через емісію власних акцій і облігацій вони залучають капітал, що вкладають у цінні папери інших компаній. Особливістю цих установ, що не мають регулярних джерел надходжень (депозитів, страхових внесків тощо), є значна залежність від ринкової кон'юнктури. При падінні курсів цінних паперів вони зазнають фінансових труднощів і фінансових втрат.

Довірчі пайові фонди за своєю спеціалізацією схожі з інвестиційними трастами: вони акумулюють грошовий капітал і вкладають його в цінні папери. Але, оскільки пайовик у будь-який час може продати свій пай керуючій компанії, то капітал цих фондів являє собою спірну величину: він залежить від переваги продажу або купівлі паїв.

Страхові компанії і пенсійні фонди спрямовують капітал, що акумулювався, у довгострокові інвестиції. Фінансово-кредитна діяльність є вторинною відносно їхньої професійної спеціалізації - страхової справи і пенсійного забезпечення. Кошти, що мобілізуються ними, вкладаються в операції на термін 20-25 років (переважно в акції й інші цінні папери). Англійські страхові монополії (Royal, Commercial Union та ін.) входять до найбільших у світі.

Фірми венчурного фінансування - спеціалізовані установи, що створювалися здебільшого у 80-х роках. Займаються в основному придбанням участі та кредитуванням нових компаній, що пов'язано з підвищеним ризиком.

Фінансові корпорації спеціалізуються на кредитуванні окремих фірм, що не мають доступу до звичайних джерел позичкового капіталу. Найбільші з них - фінансова корпорація промисловості, сільськогосподарська іпотечна корпорація тощо.

Інвестиційну функцію у Великобританії здійснюють пара-банківські фінансові інститути, а також населення (30 % від загальної вартості акцій). Принципи організації британського ринку цінних паперів не дають переваг тим чи іншим типам фінансових інституцій. Проте саме небанківські фінансові інститути є головними дійовими особами на фондовому ринку країни, виконуючи функцію контролера з боку фінансового ринку над виробничим сектором економіки. Останнім часом спостерігається тенденція до диверсифікації діяльності комерційних банків - вони почали проникати на ринки інвестиційних банків, скуповуючи або створюючи торговельні банки.

Отже, щодо розподілу функцій фінансового посередництва для британських банківських інститутів характерна досить чітка спеціалізація. Депозитно-позичкова та емісійна функції закріплені за банківським сектором, інвестиційна - за небанківськими інституціями (численними й різноманітними страховими компаніями, пенсійними, інвестиційними фондами тощо). Вони незалежні від банків.

Хоча за розмірами активів банківський сектор випереджає інший, де зосереджені інші фінансові інститути, він не домінує в кредитній системі так явно, як у Німеччині. Існує спеціалізація й щодо окремих видів кредиту: клірингові банки надають овердрафт, ощадні банки - довгострокові позички населенню, будівельні товариства - позики під заставу житла, яке купується, фінансові доми - споживчий кредит. Англійські комерційні банки історично спеціалізувалися на залученні депозитів, наданні короткострокових кредитів, фінансуванні зовнішньої торгівлі та на управлінні коштами вкладників. Друга їх особливість - висока концентрація, досягнута ще до Першої світової війни.

Таким чином, створення стійкої, гнучкої та ефективної банківської системи - одне з найважливіших завдань кожної країни. Особливо важливим є дослідження досвіду таких зарубіжних країн, як Великобританія, оскільки саме її практика досягнення фінансової стійкості банківської системи та високого економічного розвитку має важливе значення для створення стабільного фінансового ринку в Україні.

Завдання і запитання для самоконтролю

1. Назвіть особливості розвитку банківської системи Великобританії.

2. У якому році був створений Банк Англії?

3. Які характерні риси еволюції Банку Англії?

4. Які функції виконує Банк Англії?

5. Які основні цілі діяльності Банку Англії?

6. Охарактеризуйте особливості контрольної та регулюючої діяльності Банку Англії.

7. Яку інформацію містить квартальний звіт щодо інфляції, який публікує Банк Англії?

8. Які інструменти грошово-кредитної політики використовує Банк Англії?

9. Назвіть особливості банківського нагляду в Англії.

10. Які можна виділити види банків у банківській системі Англії?

11. Назвіть найбільші комерційні банки Англії.

12. Які завдання виконують клірингові банки?

13. Дайте характеристику фінансовим домам Англії.

14. Яке основне призначення торгових банків Англії?

15. Яке місце відводилося обліковим домам Англії і чому вони зникли?

16. Які банківські операції та послуги надають комерційні банки Англії? Дайте їх. коротку характеристику.

17. Які послуги надає Національний ощадний банк Англії?

18. Назвіть основні особливості діяльності системи страхування банківських депозитів в Англії.

19. Які є конкурентні переваги комерційних банків порівняно зі спеціалізованими фінансово-кредитними установами в Англії?

Тема 6. Банківська система Канади

6.1. Еволюція банківської системи

Банківська система Канади має складну інституціональну структуру, на створення якої значно вплинули банківські системи США і Великобританії. Ці країни прагнули зміцнити свої позиції в Канаді шляхом оволодіння національними джерелами фінансування. Кредитні інститути виникли ще в колоніальний період, функції банкірів виконували торговельні компанії. У Канаді діяли різні філіали іноземних кредитних інститутів. Уперше комерційний банк Канади був створений у 1817 p. - Bank of Montreal. Після цього з'являється ряд спеціалізованих інститутів: страхові компанії, трастові, іпотечні компанії та ін.

Крім того, Перша світова війна також значно вплинула на посилення позицій не тільки комерційних банків, але й на позиції та розвиток небанківських інститутів: компаній з фінансування споживчих кредитів, страхових і трастових компаній.

Світова економічна криза 30-х pp. негативно вплинула на банківську систему. У цей період створюється Банк Канади, посилюється державне втручання у кредитну систему, активізується діяльність спеціалізованих державних інститутів кредитування житлового будівництва і сільського господарства. Вдосконалення кредитної системи продовжувалося у роки Другої світової війни і після неї. У той час з'явилися нові типи спеціалізованих кредитних інститутів: лізингові компанії, державні страхові компанії, компанії пенсійного забезпечення.

Банківська система країни характеризується наявністю таких основних фінансових інститутів, як: комерційні, трастові та іпотечні банки, страхові та інвестиційні компанії. Приватні комерційні, або так звані чартерні банки користуються повною свободою в комерційній діяльності. Вона регламентується парламентськими хартіями. Чартерні банки за своїм призначенням покликані обслуговувати промисловий, комерційний і державний сектори економіки. Вони здійснюють депозитні операції, надають різного виду кредити, займаються валютними операціями.

Асоціація канадських банкірів, найвищим органом якої є Виконавча рада, стоїть на чолі клірингової системи Канади. Безпосередньо очолює роботу системи розрахунків між банками так званий Комітет клірингових і інформаційних центрів. Він має 10 організованих ним регіональних клірингових палат, іменованих розрахунковими центрами. Регіональні клірингові палати існують в Оттаві, Калгарі, Галіфаксі, Монреалі, Квебеці, Реджайні, Сент-Джоні, Торонто, Ванкувері і Вінніпезі. їх діяльністю безпосередньо управляють місцеві клірингові асоціації згідно з мандатами, які отримуються від Асоціації канадських банкірів.

У банківській системі Канади існують також й інші установи, тобто небанківські фінансові посередники (НБФП), які також здійснюють банківські операції. До даної категорії в країні належать кредитні союзи і кооперативні фінансові організації, які, як правило, обслуговують франкомовне населення. НБФП неоднорідні, оскільки, крім вказаних, до них відносять самостійні трастові банки, трастові відділи комерційних банків.

Концентрація банківського капіталу в країні призвела до утворення могутніх, тісно згуртованих угрупувань національного фінансового капіталу. Серед них виділяють такі сімейні групи, як: Бронфмани, Реймани, Томсони, Бельцберги, Уестони, Річардсони та ін. Для посилення їх позицій усередині країни і за кордоном з 1 липня 1987 р. суттєво були зменшені обмеження діяльності кредитно-фінансових інститутів: трастовим банкам дозволено в необмеженому обсязі видавати комерційні і споживчі кредити, відкривати філіали, займатися інвестиційними операціями через свої дочірні відділення. Комерційні банки змогли проводити інвестиційні та довірчі операції, займатися брокерством. Разом із тим, трастовим банкам усе ж таки забороняється контролювати капітал комерційних банків, тоді як останнім таке право надано. Нове законодавство призвело до ще більш поглибленого переплетіння і взаємозалежності окремих фінансових інститутів.

Банківська система Канади має таку структуру: перший рівень займає центральний емісійний банк - Банк Канади, другий рівень - комерційні банки та спеціалізовані установи. Число комерційних банків невелике; на території провінцій діють кредитні установи провінційного рівня.

6.2. Банк Канади - емісійний банк країни

Банк Канади - центральний емісійний банк країни був створений у 1934 році як акціонерне підприємство, але його акціонерами не могли бути комерційні банки та їх службовці, а також іноземці. Уряд Канади протягом 1935-1938 pp. викупив у приватних власників акції, що належали їм, тим самим націоналізувавши банк. Його діяльність визначає федеральний уряд, який призначає Раду директорів. До складу Ради директорів входить заступник міністра фінансів. Банк Канади систематично звітує перед парламентом щодо результатів своєї діяльності за визначені періоди.

Основними функціями Банку Канади є: регулювання грошового обігу і кредиту; підтримка курсу національної валюти щодо інших валют; мобілізація рівня цін, рівня виробництва і торгівлі. Банк Канади здійснює випуск банкнот, надає кредити комерційним банкам, управляє касовими резервами комерційних банків, регулює розрахунки між банками за кліринговими рахунками, регулює державні золотовалютні резерви. Крім того, цей Банк є агентом федерального уряду, управляє цінними паперами держави, його касовою готівкою, забезпечує зв'язки з центральними банками інших держав. Банк Канади не купує акції комерційних банків, не кредитує і не приймає депозити від приватних осіб і компаній.

Основне місце в активах Банку Канади займають інвестиції в державні облігації. Він також проводить операції з цінними паперами щодо розміщення їх на відкритому ринку, відсотки за якими є важливим джерелом його доходу. Банк Канади виконує класичну функцію "банку банків", тобто є кредитором останньої інстанції для комерційних банків, яким він надає короткострокові кредити в невеликих розмірах, здійснює незначні вкладення в іноземні цінні папери.

Головною статтею пасиву Банку Канади є випуск банкнот. Комерційні банки як кредитори Банку Канади відповідно до закону повинні тримати в ньому свої резерви. Депозитні вклади в Банк Канади здійснюють уряд Канади та великі іноземні центральні банки.

Основні напрями діяльності Банку Канади сформувалися у період зміцнення державно-монополістичних тенденцій, що сприяло посиленню державного регулювання грошово-кредитної системи. Особливо це виявилося у післявоєнний період, коли держава перейшла до цілеспрямованого антициклічного регулювання економіки. Банк Канади, будучи інструментом грошово-кредитного регулювання держави, вирішував довгострокові завдання економічного розвитку. Так, наприклад, найбільшу активність у регулюванні грошового обігу Банк Канади проявив у другій половині 50-х pp. Як регулятор економічної активності виступала облікова ставка, яка змінювалася у 1944, в 1950 і в 1955 pp. у межах від 1,5 до 2,5 %.

Маніпулювання обліковою ставкою у вказаний період стримувало приплив капіталів із США, оскільки вона протягом довгого періоду була вища за ставку банків ФРС США. Низька результативність відсоткової політики, її недостатня гнучкість змушували Банк Канади в грошово-кредитному регулюванні переходити до операцій з цінними паперами на відкритому ринку. Уперше такі операції Банк Канади провів з метою захисту канадського долара під час валютної кризи 1962 року.

При виконанні регулюючих функцій Банк Канади зазнає час від часу деякі ускладнення, які пов'язані перш за все з особливостями країни, в якій присутній вищий ступінь незалежності провінції від федерального уряду в господарських питаннях. Важливу роль відіграв вплив іноземного контролю. Крім того, з 1971 року до сьогодні Банк Канади встановлює ліміти збільшення грошової маси в обігу. Проте ці заходи не завжди сприяють достатньому регулюванню економіки.