Необхідно згадати про Азійську кризу, що розпочалася в 1990році, коли спекулятивні операції з цінними паперами та нерухомістю виявилися більш прибутковими, ніж вкладення в реальний сектор економіки. Так, інтегральний показник вартості цінних паперів "Ніккей" знизився одномоментно на 10 тисяч пунктів. Вартість землі, що постійно зростала у повоєнні роки, почала стрімко спадати. У результаті цього в японських банках відразу з'явилася левова частка неповернених кредитів, яку можна порівняти з їх п'ятирічним сукупним прибутком. Так виникли проблемні борги, з якими японська влада бориться останні два десятиліття. У 1997-1998 роках, коли фінансова криза охопила Південно-Східну Азію, японські банки зазнали серйозних втрат на валютних курсах.

Наслідком були як банкрутства, так і великі банківські злиття. Наприклад, жертвами проблемних боргів стали такі фінансові організації, як "Банк довгострокового кредитування", банк "Хоккайдо такусеку", компанія цінних паперів "Яматі секен", лізингова фірма "Джапан лізинг". Усі вони мали довгу історію і входили до списків найбільших інститутів Японії у своїх категоріях. Водночас утворився ряд так званих мегабанків, таких, наприклад, як Bank of Tokyo, що традиційно спеціалізувався на обслуговуванні валютних та інших зовнішньоекономічних угод, злився з одним із найбільших приватних банків країни Mitsubishi. На сьогодні банк Mitsubishi Tokyo Financial Group займає 14 позицію найбільших банків світу за результатами діяльності 2006 року, а такий банк, як Mizuho укрупнився і займає З місце в даному рейтингу1.

Влада країни в 1998 році прийняла ряд законів про банківське оздоровлення, а також виділила значні кошти. Зокрема, був підвищений рівень незалежності Банку Японії. Практичним вирішенням питань реформи зайнялася спеціально створена Комісія з реструктуризації фінансової системи. Для викупу проблемних боргів була заснована Корпорація з проблемних кредитів. Законодавство заклало основи для тимчасової націоналізації проблемних банків. Такі заходи, наприклад, довелося застосувати до таких інститутів, як Банк довгострокового кредитування, Кредитний банк Японії. Під державний контроль були переведені і менші банки. Деякі банки були продані іноземним фінансовим організаціям.

Нарешті, була заснована Корпорація зі страхування депозитів, якій держава виділила відповідні фонди. Виникнення даної установи було викликане тим, що існуюча система страхування виявилася практично бездіяльною.

Незважаючи на певні проблеми, що виникли в банківській сфері в 90-ті роки, реальна економіка країни продовжує ефективно функціонувати. Так, автомобільна й електронна промисловість країни, як і раніше, працюють із високою ефективністю і мають сильну конкурентоздатність на світових ринках. Певною мірою проблемні борги ускладнили процес кредитування промислових підприємств, але необхідно також враховувати, що реформа поширюється не тільки на банківський сектор, але і на інші фінансові сфери життя країни.

Держава і Банк Японії регулюють діяльність банків через ліцензії, встановлення мінімального розміру капіталу, стандарти офісної мережі, обмеження на периферійний бізнес, через обов'язок дотримуватися визначених фінансових показників, а також правил ведення бухгалтерського обліку.

Оподатковування спрямоване на стимулювання індивідуальних заощаджень в банках. З цією метою на ряд депозитних внесків розповсюджується система податкових пільг, а з доходів, одержаних фізичними особами у вигляді банківських відсотків, стягується прибутковий податок за заниженою ставкою.

Система страхування банківських вкладів у Японії створена ще в 1971 році. Але, довівши свою нежиттєздатність, у 1998 році була створена інша Корпорація зі значною часткою державних коштів. Страхування здійснює Корпорація зі страхування депозитів, капітал якої складається з внесків уряду, Банку Японії і часток кредитних інститутів. Система страхування депозитів покриває звичайні депозити практично в усіх видах банків, кредитних асоціаціях і кооперативах. Виплати страхових сум здійснюються після виникнення страхових випадків, наприклад, припинення дії ліцензії банку, або його банкрутство. Грошовий ринок (попит та пропозиція грошей) регулюється Банком Японії в основному через облікову ставку. Останнім часом банк проводить політику "дешевих грошей", тобто ставка практично дорівнює нулю.

До 1962 року торги по банкнотах, цінних паперах і векселях між Банком Японії і комерційними банками проводилися "один на один" кілька разів на рік. Але з середини 60-х років торги стали носити ринковий характер. З початку 70-х років для короткострокового регулювання ринку готівки поширення одержали тримісячні векселі, а для довгострокового - облігації Банку Японії. З 1978 року стали проводитися аукціони з використанням облігацій. Резервні вимоги до банків (зобов'язання зберігати деяку суму грошей на рахунках Банку Японії), відповідно до закону, стали застосовувати з 1957 року.

Влада Японії практикує так зване "віконне керівництво", що припускає неформальні домовленості з банками. В історії японської банківської системи практикувалися також інші методи регулювання, наприклад, обмеження за позичками для міських банків, тобто Банк Японії обмежував видачу їм готівки на пільгових умовах.

Відсотки за депозитами і кредитами до Другої світової війни в країні регулювалися самими банками через міжбанківські угоди. Однак з прийняттям антимонопольного закону 1947 року влада цю практику віднесла до категорії "незаконної". Надалі банківські асоціації починали спроби регулювання ставок, але основним регулятором виступав Банк Японії і Міністерство фінансів, що діяли відповідно до прийнятого Закону "Про банківські ставки", що дозволяв установлювати граничну норму відсотку. Однак не усі ставки підпадали під чинність даного закону. Регулювалися в основному ставки короткострокових кредитів великого розміру, ставки кредитування малого бізнесу і сільського господарства. Ставки за довгостроковими кредитами, трастові ставки і т.п. регулюванню не піддягали. Лише з 1973 року стали застосовуватися фіксовані або змішані ставки на житлові кредити. Особливий закон регулює усі операції, що пов'язані з поштовими заощадженнями. Грошовий ринок, ставки на якому не регулюються, традиційно містить у собі ринок онкольних (короткострокових) міжбанківських кредитів. Термін їхньої дії від 12 годин до семи днів, але в .деяких випадках він може автоматично продовжуватися. На ринку облікових векселів обертаються комерційні папери, а також папери першокласних позичальників або фінансових інститутів. Низка ставок за векселями регулюється дилерами банківського ринку. Існує також ринок "ген сакі", на якому обертаються облігації державних і муніципальних організацій, найбільших корпорацій, а також дебентури. Термін їхньої дії від 1 до 6 місяців. На вільному ринку використовуються також оборотні депозитні сертифікати.

Уся банківська система Японії, незважаючи на ряд органічно властивих їй негативних моментів, є ефективним акумулятором - постачальником приватних і державних фондів фінансових ресурсів японської промисловості.

8.5. Особливості міжнародної експансії комерційних банків

У міжнародній експансії японських банків є кілька основних етапів. До початку 80-х pp. їхня міжнародна активність була вкрай обмеженою, зосереджувалася в основному на фінансуванні японського експорту і валютних операцій, пов'язаних із зовнішньоекономічними зв'язками країни. Міжнародну діяльність у широких масштабах здійснював тільки Bank of Tokyo. У 1970-1972 pp. відбулося стрибкоподібне зростання іноземних активів багатьох японських банків. Використовуючи політику "кредитного демпінгу", японські банки прагнули відтіснити іноземних конкурентів і завоювати своє місце на міжнародному кредитному ринку.

До створення розгалуженої мережі банківських заснувань за кордоном Японія приступила лише на початку 70-х pp. За відносно короткий період японські банки створили могутню базу для зовнішніх операцій і за розмірами своєї закордонної мережі вийшли на третє місце у світі (після американських і англійських). Більша частина японських банківських інститутів у США знаходиться в двох центрах: Нью-Йорку і Каліфорнії, їхня концентрація в Нью-Йорку висвітлює значення останнього як міжнародного валютно-фінансового центру.

Із відкриттям в Нью-Йорку в 1952 р. відділення Bank of Tokyo почалося відновлення закордонної банківської мережі Японії.

Усього в Нью-Йорку розташовані 24 відділення, 5 дочірніх компаній і 5 представництв японських банків. Операції японських банків у Каліфорнії мають яскраво виражену торгову спрямованість. Найбільш сильні позиції в цьому штаті займають створені на початку 50-х pp. Bank Tokyo California і Sumitomo Bank California. Японськими банками в Каліфорнії відкрито 24 відділення, 9 дочірніх компаній і 5 представництв.

Найбільшим європейським плацдармом японських банків служать Великобританія і Німеччина. Японське банківське угруповання в Лондоні - одне із численних після американського. Проникнення японського банківського капіталу на австралійський континент, яке почалося наприкінці 60-х pp., було настільки динамічним, що за короткий термін японським банкам вдалося зайняти не тільки рівні, але й у деяких випадках кращі позиції в боротьбі з досвідченими конкурентами з Великобританії, Франції, США. У Південно-Східній Азії японськими банками найбільшою мірою освоєні Сінгапур і Гонконг.

Одним із методів проникнення японських банків на іноземні грошові ринки стало створення багатонаціональних банківських інститутів. Характерна риса в організації багатонаціональних банківських угруповань за участі японського капіталу - співробітництво, як правило, лише з великими банками, що володіють значним досвідом у міжнародних банківських справах. Серед найбільших японських та іноземних банків виділяються угруповання Mitsubishi - Chaise Manhattan Bank, Fuji - City Bank, Sumitomo - Bank of America. Більш складні зв'язки існують між Dai-Ichi Kangyo Bank та Long-term Credit Bank of Japan, між Sanva та Continent Bank,

Стабільність японських банків забезпечується розвиненою системою нагляду за їхнім створенням і діяльністю. Нагляд здійснюється Банком Японії і Міністерством фінансів. Важливе значення при здійсненні нагляду за банківською діяльністю приділяється системі регулярних контрольних перевірок банків. З метою захисту інтересів вкладників, підтримки стабільності кредитної системи і стійкого стану фінансових інститутів міністерство фінансів і Банк Японії по черзі, раз у два роки, проводять перевірку банків. Основні способи перевірки - аналіз стану активів, огляд філій банків і співбесіда з управлінськими кадрами. Все більша увага приділяється контролю банку за ризиками, за заходами, що приймаються щодо збільшення власного капіталу, рентабельністю, програмою менеджменту, здійсненням структурної перебудови й інших фактичних параметрів. Аналіз банківських активів проводиться для визначення стану, пов'язаного з кредитуванням та іншими видами активів, що дозволяє з'ясувати ступінь кредитного ризику. Аналіз здійснюється за напрямами кредитування; акцептними зобов'язаннями клієнтів; гарантіями, виданими банком; цінними паперами тощо.

Для підтримки стабільності банківської системи і запобігання можливих банківських банкрутств у 1971 р. у Японії була створена Корпорація з гарантій банківських вкладів, 2/3 її статутного капіталу належить уряду і Банку Японії, а інша частина приватним банкам. Практично кожен японський банк щомісяця платить у фонд Корпорації внески в розмірі 1,012 % від суми його депозитів.

1 квітня 1998 р. у Японії була оголошена реформа банківської системи, що збігалася за часом з початком нового фінансового року. Реформа скасовувала більшість обмежень на валютні операції, а також на банківські угоди, пов'язані з увезенням і вивезенням капіталу. Така реформа - це рятівний шанс для токійського фондового ринку, застій якого призвів до того, що за обсягом торгів він становив на той час лише 50 % від власного показника за 1989 p., а за реальною вартістю проданих акцій - навіть менше.

У результаті реформи відбулося загострення конкурентної боротьби між банками і брокерами. Розвиток ринку фондів суспільного споживання створив привабливі можливості для портфельних інвестицій як японських, так і західних компаній. Перелив величезної грошової маси особистих заощаджень з депозитних рахунків у цінні папери сприяло підйому ринку капіталу. Широкий спектр пропонованих на ринку фінансових продуктів зменшує залежність корпоративних клієнтів від конкретних банківських структур, змушує останніх здійснювати інноваційну політику, але дозволяє зробити стратегічні зміни від непрямого (банківського) фінансування до прямого, безпосередньо пов'язаного з ринком капіталу.

Незважаючи на те, що в динаміці спостерігається скорочення прибутку японських банків, японська банківська система залишається однією із самих могутніх у світі. А такі банки, як Mizuho Financial Group, The Bank of Tokyo-Mitsubishi ma Mitsubishi UFJ займають провідні позиції у світових рейтингах комерційних банків як за рівнем ринкової капіталізації, так і за розмірами консолідованих активів (див. додаток).

Завдання і запитання для самоконтролю

1. Назвіть особливості історичного розвитку банківської системи Японії.

2. У якому році в Японії була створена Асоціація банкірів і яке в неї було основне завдання?

3. Коли з'явилися перші японські банки?

4. У якому році був створений Йокогамський банк золота і срібла та Банк Японії?

5. Які події сприяли створенню спеціалізованих інститутів в Японії?

6. Які спеціалізовані комерційні банки були створені в Японії, починаючи з 1900 року?

7. Опишіть розвиток банківської системи Японії після Другої світової війни.

8. Коли і з якою метою був створений Експортний банк Японії?

9. Які банки входять у структуру банківської системи Японії?

10. У чиїй власності знаходиться Банк Японії і в якому році йому був наданий безстроковий статус?

11. На підставі якого закону функціонує Банк Японії?

12. Яке призначення політичного комітету Банку Японії?

13. Який орган очолює Банк Японії? Які його основні функції?

14. Назвіть основні завдання Банку Японії.

15. Які основні засоби грошово-кредитної політики Японії Ви можете назвати?

16. Яким чином Банк Японії регулює діяльність комерційних банків?

17. Назвіть найбільші комерційні банки Японії.

18. Охарактеризуйте особливості японського банківництва.

19. Які види комерційних банків функціонують в Японії?

20. Опишіть характер діяльності міських і регіональних банків Японії.

21. Яке основне призначення банків довгострокового кредитування?

22. Чим займаються кооперативні кредитні інститути Японії?

23. Які види банківських продуктів і послуг надають комерційні банки Японії? Дайте їх коротку характеристику.

24. Які особливості інтернаціоналізації банківської системи Японії?

25. Назвіть основні причини Азійської кризи. Як вона була подолана?

26. Які організації в Японії займаються регулюванням діяльності банківської системи.

27. Опишіть особливості міжнародної експансії японських банків.

Модуль 3. БАНКІВСЬКІ СИСТЕМИ ДЕЯКИХ ПОСТРАДЯНСЬКИХ КРАЇН

Тема 9 Банківська система Росії

9.1. Історичний розвиток банківської системи

Банківська система Росії, як й інших постсоціалістичних країн, зазнала значного реформування у ході історичного розвитку. Так, прискорення темпів зростання промислового виробництва у другій половині XIX ст. у Росії супроводжувалося процесами зростання товарообігу. У зв'язку з цим виникла необхідність ліквідації старої, дореформеної структури банківської системи, у якій головним об'єктом кредитування були населені маєтки, а розміри позик визначалися кількістю кріпосних душ. Такий стан банківської системи опинився у повній суперечності з буржуазною епохою.

Розвиток капіталізму в Росії вимагав створення відповідної кредитно-банківської системи. Протягом порівняно короткого часу в Росії була створена банківська система, яка відіграла важливу роль акумуляції грошових коштів. У кінці періоду промислового капіталізму, крім Державного банку, Дворянського і Селянського банків поземельного кредиту, було 39 акціонерних комерційних банків, декілька сотень товариств взаємного кредиту, понад 200 міських банків і досить численна мережа ощадних кас.