Файл: Лекції Банківська система.doc

Операції бувають двох видів: наступальні та захисні. Наступальні мають на меті збільшення або зменшення величини резервів для полегшення чи ускладнення отримання кредиту, а захисні слугують для нейтралізації впливів на резерви з боку інших факторів.

Дисконтна ставка. Мабуть, жодне з інших знарядь монетарної політики не є так широко відомим і водночас недостатньо з'ясованим, як дисконтна ставка - ставка, що її сплачують депозитні установи за свої позики в резервних банках. Рішення про зміну дисконтної ставки приймає Рада директорів кожного окремого резервного банку, але воно підлягає затвердженню Радою керуючих. Така координація веде до приблизно одночасної зміни дисконтної ставки в усіх резервних банках.

Зміни дисконтної ставки мають значний вплив на умови отримання кредитів і, отже, на економіку взагалі. Підняття дисконтної ставки, наприклад, призведе до подорожчання позики в резервних банках для депозитних установ. Це подорожчання може стимулювати продаж ними короткострокових цінних паперів замість використання дисконтних пільг. Такий продаж знижує ціни на короткострокові цінні папери і веде до зростання короткострокових відсоткових ставок. Крім того, вища вартість отримання коштів може примусити депозитні установи уважніше розглядати прохання про надання позик і сповільнити зростання їх кількості. І навпаки, зниження дисконтної ставки в кінцевому підсумку призводить до зростання ціни на короткострокові цінні папери і зниження за ними відсоткових ставок.

Резервні вимоги. Третім важливим способом впливу ФРС на загальну ситуацію з грошима і фінансами є право Ради керуючих змінювати резервні вимоги - підвищувати або знижувати відсоток резервів, які депозитні установи зобов'язані зберігати. Зниження встановленої величини резервів, наприклад, збільшує надлишок резервів і стимулює економічну активність, тоді як підвищення її має зворотний вплив. Як потенційно потужне знаряддя, резервні вимоги рідко змінюються при здійсненні монетарної політики, оскільки зміни їх можуть завдати більше шкоди і банківській системі, і ринкам грошей та капіталів, ніж операції на відкритому ринку.

Додаткові вимоги. Додаткові вимоги встановлюються Радою керуючих і стосуються певного відсотка платежів готівкою, якого повинні дотримуватися покупці при отриманні позик для купівлі певних видів цінних паперів. Хоча додаткові вимоги можуть активно використовуватись як знаряддя монетарної політики на практиці, Рада керуючих змінює їх зрідка.

Операції з іноземною валютою. З метою поліпшення міжнародної ліквідності і нейтралізації тимчасово небажаного напливу іноземного капіталу ФРС також час від часу здійснює купівлю і продаж іноземної валюти. Баланс у міжнародних розрахунках досягається або на ринку, або шляхом "обміну" з іноземними центральними банками, які кредитують рахунки ФРС у своїх записах в обмін на аналогічні доларові кредити в записах ФРС.

Оскільки операції з іноземною валютою значною мірою впливають і на іноземну, і на вітчизняну валюту, вони повинні здійснюватися в тісній співпраці з відповідними повноважними органами інших країн. Оскільки відповідальність за стан справ у цій сфері несе і Міністерство фінансів, такі операції повинні тісно координуватися з його діями, які безпосередньо втілюються Нью-Йоркським федеральним резервним банком як представником Міністерства фінансів.

Координує застосування певних знарядь монетарної політики в основному Федеральний комітет з операцій на відкритому ринку. Комітет збирається на засідання регулярно, приблизно один раз у шість тижнів, а за необхідності частіше для формування політики ФРС. Крім семи членів Ради керуючих, до Комітету входять ще п'ять президентів федеральних резервних банків, один з яких є президентом резервного банку Нью-Йорка. Президенти інших резервних банків працюють у Комітеті за принципом ротації. У роботі Комітету також беруть участь представники ФРС із комітетів з операцій на відкритому ринку та іноземних рахунків, деякі старші чиновники Ради керуючих і по одному старшому економісту кожного федерального резервного банку. Таким чином, і ті, хто формує політику комітету, і їхні головні радники і ті, хто втілюють у життя цю політику, постійно поінформовані про завдання політики ФРС. Засідання Комітету, як правило, поділяються на чотири частини: огляд останніх дій керуючих комітетами ФРС, обговорення загальної економічної ситуації, обговорення фінансової ситуації і можливих варіантів монетарної політики і, нарешті, голосування з приводу монетарної політики членами Комітету. Дискусії відбуваються в досить вільній атмосфері, і розбіжності у поглядах часто бувають значними.

Двічі на рік, згідно з існуючим законодавством, Комітет формулює довгострокові цілі монетарної політики і доповідає про результати роботи Конгресу. У період між засіданнями чиновники Ради керуючих і члени Комітету постійно співпрацюють із Нью-Йоркським резервним банком за допомогою телефонних консультацій. За необхідності телефонне засідання всього Комітету може бути скликане в короткий термін, і кожен може в будь-який час висловити своє невдоволення з приводу того, як виконуються інструкції Комітету. Крім щоденних контактів, постійно розповсюджуються численні довідкові матеріали для забезпечення максимально повною інформацією осіб, що розробляють політику ФРС.

Слід зауважити, що монетарна політика ФРС має певні обмеження та переваги. Основні обмеження полягають у формулюванні монетарної політики. Фактична економічна стабільність потребує не лише помірної монетарної політики, а й правильних фіскальних заходів - у який спосіб держава збирає податки, витрачає гроші й виплачує свій борг - і достатнього рівня конкуренції в економіці. Очевидно, що ускладнення можуть відбутися в кожній з трьох перелічених сфер, тому важко досягти постійної досконалої стабільності.

Багато чинників ускладнюють використання Федеральною резервною системою бюджетно-кредитної політики для розв'язання своїх завдань. Передусім через те, що зміни грошової маси не викликають негайних змін в економіці. Збільшення чи зменшення кількості грошей в обігу може не позначатися на економіці, поки не настануть інші економічні умови. Нові умови можуть вступити у взаємодію зі зміненою грошовою масою, викликаючи непередбачені наслідки, спробу використати грошово-кредитні засоби для стабілізації цін. Завдання грошово-кредитної політики ускладнюється також через проблеми платіжного балансу країни. Тому ФРС намагається діяти обережно, змінюючи грошову масу США повільно і поступово.

Незважаючи на свої недоліки, монетарна політика має певні переваги над двома альтернативними видами стабілізаційної політики - фіскальною політикою та прямим контролем. По-перше, вона є неупередженою і майже не перешкоджає свободі ринку. По-друге, монетарна політика є гнучкішою за інші інструменти стабілізаційної політики. І, по-третє, Конгрес забезпечив ФРС незалежністю від політичного тиску, що дає їй можливість діяти відповідно до інтересів економіки держави.

У США протягом багатьох років складалася бюрократична розгалужена система контролю як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів. Існують певні загальні принципи банківського регулювання в США: забезпечення стабільності та запобігання банкрутства банків; обмеження концентрації капіталу в небагатьох кредитних установах та запобігання монопольного контролю за грошовим ринком.

Контроль на федеральному рівні здійснюють казначейство, ФРС, Контролер грошового обігу (за національними банками), Федеральна корпорація страхування депозитів (далі - ФКСД). Контроль на штатному рівні покладено на банківські департаменти штатів.

На діяльність американських банків, крім спеціальних органів контролю, впливають також рішення інших урядових органів: Міністерства юстиції (злиття), Комісії з бірж та цінних паперів (допуск на біржу та емісія акцій), Федеральної торговельної палати (обслуговування споживачів) та ін. Є також і неурядові органи контролю за роботою окремих груп кредитних установ (наприклад, Американська асоціація банкірів, Асоціація незалежних банків та ін.).

Особливе місце в системі органів контролю посідає ФКСД, яку було створено у 1934 р. Це важливий крок у розвитку банківського законодавства США з часу створення ФРС. Усі банки-члени ФРС зобов'язані вступити до цієї корпорації, інші - за бажанням. Знак ФКСД (FDIC), який можна побачити в будь-якій фінансовій установі США, став символом довіри. У разі банкрутства банку страхове відшкодування становить 100 тис. амер. дол.

ФКСД було створено з метою захисту вкладника від фінансових втрат, а також для запобігання масового вилучення внесків. Основною місією ФКСД є підтримання стабільності і суспільної довіри до фінансової системи нації.

Велика депресія 1929-1933 pp. призвела до фінансової нестабільності в США. Більше ніж 9 000 банків припинили діяльність лише за період з жовтня 1929 до березня 1932 р. під час краху фондового ринку. У цей час Президентом країни став Франклін Делано Рузвельт. Банківська система перебувала у кризовому стані ще до Ф.Д. Рузвельта, але саме він через 48 год. після своєї інавгурації проголосив так звані "банківські канікули" поки не буде відновлена стабільність. Серед усіх заходів, вжитих Конгресом щодо відновлення стабільності, було й створення ФКСД у червні 1933 р. Ідея полягала в тому, щоб забезпечити державні гарантії депозитам для безпеки заощаджень клієнтів за певних обмежень та їх повернення на першу вимогу. З моменту початку роботи ФКСД (1 січня 1934 р.) жоден власник депозитного рахунку при банкрутстві банку не втратив ні одного цента зі своїх застрахованих заощаджень.

ФКСД виконує такі функції:

- страхує депозити на суму до 100 ООО амер. дол. Практично в усіх банках і ощадних асоціаціях (так званих позиково-ощадних асоціаціях) США;

- проводить санацію банків-банкрутів;

- сприяє безпеці та надійності страхування депозитних установ та американської фінансової системи шляхом визначення, моніторингу і оптимізації ризиків.

ФКСД здійснює контроль за банками, які страхують свої депозити. У разі необхідності ця установа може надати допомогу банку, який опинився у скрутному становищі, а саме:

- надати кредит для злиття цього банку з іншим більшим банком;

- виступити гарантом іншого банку, перерахувавши на його рахунок кошти;

- провести процедуру банкрутства із виплатою максимальної суми страхового відшкодування.

Останнє підвищення страхової премії склало 23 центи на 100 тис. амер. дол. депозиту. Сьогодні у середньому вони становлять 0,15 % загальної суми депозитів. Цей відсоток диференціюється залежно від ступеня ризикованості діяльності кожного окремого банку та його фінансового стану. Але законодавчо встановлений ліміт - 0,325 %.

ФКСД має статус незалежного агентства федерального уряду. Управління здійснюється радою директорів, яка складається з п'яти членів, які призначаються Президентом та затверджуються сенатом. ФКСД піддягає аудиту, який проводиться Головним бюджетно-контрольним управлінням під наглядом Конгресу.

ФКСД керує двома федеральними фондами страхування депозитів - Фонд страхування банків та Фонд страхування ощадних асоціацій. Депозити більшості комерційних і ощадних банків страхуються у Фонді страхування банків. У 1989 р. Конгрес створив Фонд страхування ощадних асоціацій як правонаступника Федеральної кредитно-ощадної страхової корпорації. На ФКСД було покладено відповідальність за управління цими двома фондами. Обидві програми страхування депозитів підтримуються урядом США. ФКСД отримує асигновані Конгресом бюджетні кошти для виконання своєї місії. Кошти на ці цілі формуються за рахунок внесків на страхування депозитів, які сплачують банки й ощадні асоціації, а також за рахунок доходів за казначейськими зобов'язаннями.

Коли ФКСД починала свою діяльність у 1934 p., страхове відшкодування в разі банкрутства становило 2 500 дол. США. З березня 1980 року воно збільшилося та досягло 100 000 дол. США на одного вкладника. Сума страхування депозиту обмежена сумою самого депозиту і не включає цінних паперів, внески до інвестиційних фондів відкритого типу та ін. З метою захисту власника депозитного рахунку ФКСД негайно реагує на випадок банкрутства застрахованого банку або кредитно-ощадної асоціації. Діяльність таких установ припиняється уповноваженими органами - Управлінням контролінгу за грошовим обігом або Управлінням з нагляду за ощадними установами.

Основні завдання ФКСД полягають у:

- сплаті власникам депозитних рахунків збанкрутілих банків компенсації, яка не перевищує ліміт в 100 000 амер. дол.;

- вивільнені якомога більше коштів з активів збанкрутілого закладу (здебільшого з таких активів, як кредити, нерухомість, цінні папери) для того, щоб поповнити страховий фонд, а також мінімізувати збитки, завдані клієнтам, які не захищені страховим фондом, наприклад незастраховані вкладники (сума вкладу яких перевищує 100 000 амер. дол.). ФКСД має декілька варіантів щодо відновлення проблемних установ, але за законом у кожному випадку використовується варіант з найменшими витратами. Варіант, який, як правило, застосовується, називається "угодою про купівлю та прийняття зобов'язань". У даному випадку ФКСД домовляється з установою-членом ФКСД про передання їй зобов'язань. Після чого клієнти проблемного банку автоматично стають клієнтами установи, що взяла на себе зобов'язання.

Таким чином, можна виділити чотири основні функції системи:

1) здійснення впливу на пропозицію грошей та кредиту;

2) регулювання діяльності та нагляд за фінансовими інститутами;

3) роль банківського та фінансового представника держави;

4) пропозиція платіжних послуг громадянам через депозитні установи.

Із перелічених функція контролю ФРС за зростанням грошової маси та кредиту (проведення монетарної політики) є основною. Завдання політики ФРС пов'язані з головними цілями держави в галузі економіки: високим рівнем зайнятості, стабільними цінами, економічним зростанням та рівновагою у міжнародних платежах. ФРС, не залучаючи інші органи, не може досягти вказаних цілей, але вона здатна забезпечувати сприятливий клімат на грошово-кредитному ринку.

4.4. Особливості діяльності комерційних банків

Близько 10 000 комерційних банків забезпечують ефективне функціонування банківської системи США. Приблизно 2/3 з них є банками штатів, тобто приватними банками, діючими відповідно до чартеру штату. Решта одержує чартери від федерального уряду, тобто є національними банками. До ухвалення Закону "Про дерегулювання депозитних установ та контроль за грошовим обігом" ця відмінність була важливою, оскільки закон зобов'язав національні банки входити у федеральну резервну систему, тоді як банки штатів самі вирішували приєднуватися до неї чи ні, це пояснюється відсутністю єдиного банківського законодавства.