Файл: Лекції Банківська система.doc

1) емісія банкнот;

2) надання різноманітних послуг для банків та інших фінансових організацій;

3) виконання функцій фінансового агента уряду;

4) збереження централізованого золотовалютного запасу країни;

5) проведення грошово-кредитної політики.

Емісійна діяльність центрального банку

Центральний банк має монопольне право на випуск грошових знаків (банкнот) в обіг. Банкноти виступають єдиним законним платіжним засобом. У країнах з ринковою економікою у сучасній статистиці грошового обігу використовують наступні грошові агрегати:

М1 - готівкові гроші (монети та купюри), а також грошові ресурси на банківських рахунках до запитання та інших трансакційних рахунках;

М2 - це сума М1 та термінових і ощадних вкладів;

МЗ - це сума М2 та термінових вкладів на банківських рахунках у великих розмірах;

L - це сума МЗ та портфеля державних цінних паперів у небанківських утримувачів.

Центральний банк та фінансові організації

Особливістю центрального банку є те, що у своїй діяльності він не прагне отримати прибутки, не конкурує з комерційними банками та іншими кредитними організаціями на фінансовому ринку. Основна мета діяльності центрального банку - забезпечення безперебійного надання економіці країни платіжних засобів (забезпечення необхідного рівня ліквідності), налагодження та забезпечення ефективної системи розрахунків, контроль за роботою окремих фінансових установ. У розглянутому розрізі виділяють такі функції центрального банку:

1) збереження резервів комерційних банків;

2) видача банкам короткострокових кредитів на покриття тимчасових або сезонних розривів та на інші короткострокові потреби;

3) здійснення безготівкових розрахунків у загальнонаціональному масштабі;

4) нагляд та контроль за діяльністю фінансових організацій.; Центральний банк як фінансовий агент уряду Виконуючи дану функцію, центральний банк є головним

банкіром та фінансовим консультантом уряду. При цьому він здійснює операції:

- веде розрахунки урядових установ та відомств, а також здійснює платежі за дорученням казначейства;

- проводить операції з емісії та розміщення на ринку нових випусків облігацій внутрішньодержавної позики (ОВДП);

- надає прямий касовий кредит за проханням уряду;

купує державні цінні папери для поповнення власного портфеля;

- виступає радником уряду та інших державних органів щодо фінансових та інших питань стосовно грошово-кредитної політики.

Необхідно пам'ятати, що дана функція фактично скасована на законодавчому рівні для центральних банків, які увійшли до складу системи європейських центральних банків. Вона виконується звичайними комерційними банками (див. Розділ 17).

Центральний банк як зберігай золотовалютних резервів країни

У межах цієї функції центральний банк займається збереженням дорогоцінних металів, які виступають гарантійно-страховим фондом міжнародних платежів. Крім того, він зберігає великі запаси міжнародних платіжних засобів, які необхідні для підтримки курсу власної валюти за допомогою інтервенцій на валютному ринку.

Центральний банк та грошово-кредитна політика У даному випадку основна мета центрального банку - збереження купівельної спроможності грошової одиниці та забезпечення ефективності системи грошових платежів та розрахунків. Також грошово-кредитна політика є однією з важливих частин макроекономічного регулювання, яка направлена на досягнення макроекономічного зростання та утримання низького рівня інфляції.

Виділяють такі основні інструменти, якими центральний банк регулює грошово-кредитну політику:

- зміна облікової ставки та норм обов'язкових резервів;

- операції на відкритому ринку цінних паперів (продаж та купівля державних зобов'язань);

- валютні інтервенції - продаж та купівля валюти на валютному ринку.

Ще одним складовим елементом банківської системи є комерційні банки, діяльність яких є основним підґрунтям для стабільного функціонування усієї системи. Комерційні банки інколи називають багатофункціональними, які здійснюють свою діяльність на ринку позичкових капіталів. Нині комерційні банки можуть надавати більше 200 видів різноманітних банківських продуктів та послуг, але і ця цифра не є остаточною, оскільки у процесі жорсткої конкурентної боротьби банки еволюціонують і створюють або вдосконалюють усі елементи своєї діяльності. На сьогодні термін "комерційний" означає "діловий" характер банку, який орієнтований на обслуговування усіх суб'єктів господарської діяльності. Однак виділяють три основні функції комерційного банку (депозитна, кредитна та розрахунково-касова). Без виконання хоча б однієї з цих функцій це буде вже небанківська фінансово-кредитна установа.

Депозитна функція. Дана функція полягає в акумулюванні тимчасово вільних грошових ресурсів клієнтів комерційних банків. Вона належить до пасивних операцій і є необхідною, оскільки величина строкових депозитних коштів впливає на основну кредитну політику банків.

Кредитна функція. Реалізація цієї функції полягає в ефективному розміщенні залучених коштів серед економічних суб'єктів, у яких виникла потреба у додаткових коштах на певний період.

Розрахунково-касова функція. Комерційні банки традиційно відіграють провідну роль в організації та здійсненні грошових розрахунків. У свою чергу, платіжний механізм є невід'ємним елементом ринкової економіки. Унаслідок реалізації цієї функції здійснюється забезпечення процесу обміну, а від чіткої і налагодженої роботи комерційних банків залежить і загальна ефективність функціонування усієї економічної системи. Про важливість та складність функції свідчить хоча б той факт, що на неї припадає не менше 2/3 усього операційного часу банківського персоналу.

Розглянувши класифікацію та функції усіх елементів банківської системи, можемо сказати про багатогранність усіх її структурних елементів, специфіку діяльності та залежності економіки від ефективної, раціональної і прозорої діяльності всіх складових елементів системи.

2.3. Організаційні банківські структури

Крім різноманітної класифікації, за якою комерційні банки можуть поділятися, вони різняться також і своєю організаційною структурою. Організаційна структура включає структуру самого банку, кількість відділів, спеціалізацію служб, склад керівництва, розподіл повноважень тощо.

Виділяють основні принципи побудов організаційних структур банку:

1) пірамідальний;

2) географічний;

3) функціональний;

4) спеціалізованих профіт-центрів;

5) холдинг-компаній;

6) матричний.

Пірамідальний принцип побудови структури банку характеризується простотою вертикальних зв'язків, прямим та безпосереднім підпорядкуванням відділів вищому керівництву банку. Як правило, така структура притаманна при відсутності активної боротьби конкуруючих установ, нерозвиненості або повної відсутності філіальної системи (рис 2.1).

Рис. 2.1. Організаційна структура комерційного банку, побудована за пірамідальним принципом

Особливістю географічного принципу є те, що відбувається поділ реалізації стратегічних і тактичних завдань. Так, якщо стратегічні проблеми вирішуються в головному представництві банку, то рішення тактичних питань передається за місцем розташування регіональних філіалів банку. Завдяки цьому відбувається розширення географії банківської діяльності. Одна з альтернативних схем, яка забезпечує розподіл функцій та посилення ролі відділень банку, має назву географічної структури (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Організаційна структура комерційного банку, побудована за географічним принципом

При функціональному принципі побудови комерційного банку структура управління організована на чіткому поділі функцій акумулювання ресурсів і способів їх використання. Основна перевага даного принципу полягає у чіткості поставлених завдань кожному структурному елементу (рис. 2.3).

Рис. 23. Організаційна структура комерційного банку, побудована за функціональним принципом

У комерційних банках, побудованих за принципом про* фіт-центрів, створюються спеціалізовані профіт-центри, які надають клієнтам набір певних фінансових операцій та послуг, що мають свої служби, апарат управління, калькуляцію витрат та отриманого прибутку (рис. 2.4).

Рис. 2.4. Організаційна структура комерційного банку, побудована за принципом профіт-центрів

Спеціалізований профіт-центр може бути створений, наприклад, на основі відділу споживчого кредитування банку, функції якого значною мірою відокремлені, що і дає можливість достатньо чітко оцінити витрати і результати роботи даного відділу. Профіт-центри не є окремими юридичними особами, і їх прибутки включаються до загального балансу банку.

У банківських холдинг-компаніях досягається надзвичайно висока ступінь спеціалізації. Якщо організаційна структура побудована за даним принципом, то філіали холдингу володіють статусом юридичних осіб, на відміну від попереднього випадку. Банківський холдинг, відповідно до особливостей акціонерного капіталу, може контролювати небанківські фінансово-кредитні установи, які входять та взаємопов'язані з банківською діяльністю, а саме: іпотечні, фінансові, страхові, лізингові, факторингові компанії, страхові, пенсійні та інвестиційні фонди, інформаційні центри, аудиторські фірми. Тобто комерційний банк у даному випадку є власником мінімум 25 відсотків інших компаній і завдяки цьому бере участь у контролі їх діяльності (рис. 2.5).

Рис. 2.5. Організаційна структура комерційного банку, побудована за принципом холдинг-компанії

Крім того, за типом розподілу сфер діяльності між фінансовими установами виділяють сегментовані та універсальні організаційні структури функціонування комерційних банків.

Сегментована структура. У даному випадку існує жорсткий розподіл сфер діяльності та функцій різних фінансових установ. Так, у США та Японії банківські операції з прийому депозитів та видачі кредитів законодавчо відокремлені від операцій з випуску і розміщення цінних паперів промислових компаній, а також інших видів операцій, таких як страхування, операції з нерухомістю тощо.

Універсальна структура. Така структура характеризується відсутністю жорстких обмежень з приводу здійснення тих чи інших операцій комерційними банками. Схожа система функціонування комерційних банків є в Німеччині, Франції, Швейцарії, Великобританії. При цьому всі фінансово-кредитні операції мають право займатися усіма видами операцій. Але необхідно зазначити, що універсальна структура банківської системи передбачає існування високого ступеня самоконтролю фінансових організацій, жорсткого дотримання традицій і звичок, які склалися у суспільстві тієї чи іншої країни.

У зв'язку з процесами інтернаціоналізації економіки все частіше комерційні банки функціонують з матричною організаційною структурою, яка поєднує в собі декілька принципів, при чому тільки їх позитивні сторони.

2.4. Взаємозв'язок банківської системи з іншими системами та ринками

Банківська система не може ефективно функціонувати, а її елементи виконувати свої завдання у повному обсязі, якщо вона не буде тісно пов'язана з діяльністю інших систем і ринків. Тому у розвиненій економіці банківська система взаємодіє з:

- грошовою системою;

- кредитною системою;

- бюджетною системою;

- фінансовою системою;

- торговельною системою;

- виробничою системою;

- невиробничою системою;

- інформаційною системою;

- законодавчою системою;

- фінансовим ринком;

- інвестиційним ринком;

- ринком фінансових послуг;

- ринком цінних паперів тощо.

В економічній системі держави грошова маса є важливим фактором, який впливає на рівень цін, обсяги виробництва, стан платіжного балансу. Обсяг грошової маси є результатом складної взаємодії багатьох суб'єктів економічної діяльності, серед яких комерційні банки займають чільне місце, оскільки вони впливають на розмір грошової бази. Комерційні банки впливають на розмір кредитування, операцій з цінними паперами та з іншими активами, і насамперед на розмір валютних резервів. Усі інші учасники грошової системи вирішують, як розподіляти свої грошові кошти між різними видами вкладів, тобто між різними видами зобов'язань, або різними фінансовими активами, або можливо зберігати їх у формі готівки. Таким чином, обсяг грошової маси формується в результаті великої кількості рішень різноманітних суб'єктів господарювання щодо операцій з їх грошовими коштами. Грошова маса існує для забезпечення функціонування обороту товарів і послуг, які створюються у державі.

Існують дві форми грошового обігу: безготівковий і готівковий. Одним із важливих показників ефективності банківської діяльності є показник величини безготівкового обігу, оскільки він здійснюється з участю комерційних банків.

Резерви комерційних банків складаються з обов'язкових резервів та депозитних сальдо кореспондентських рахунків у національному банку. Вони є важливим інструментом монетарної політики. На величину готівки в обігу впливає не лише монетарна політика, а й такі фактори, як платіжна дисципліна та інфляційні очікування.

Кількість грошей, які перебувають в обігу, впливає на випуск продукції, рівень цін, зайнятості та інші економічні явища і процеси. Кількість оборотів грошей визначають як відношення номінального валового продукту до загальної маси грошей, що визначається як середні залишки грошей за період. Цей показник характеризує, скільки в середньому за рік оборотів здійснила грошова маса. Якщо використати обернену характеристику часу одного обороту грошової маси, то отримаємо швидкість обігу грошей. Отже, якщо число днів, яке необхідне для одного обороту грошей, скоротиться, то очевидно, що для обслуговування одного й того самого обсягу продукції буде потрібна менша грошова маса.

Швидкість грошового обігу можна визначити як кількість обертів, що їх робить один із грошових агрегатів (наприклад, М2) для забезпечення певного рівня економічної діяльності, який дорівнює номінальному ВВП. Зміна швидкості обігу відбиває зміну реального грошового попиту. Отже, швидкість обігу зростає, коли економічні агенти очікують зростання альтернативної вартості утримання грошових активів у національній валюті, наприклад, зростання номінальних процентних ставок, рівня інфляції або обмінного курсу. Зростання швидкості обігу грошей призводить до зростання цін. Зростання швидкості обігу грошей поєднане із зростанням грошової маси - до зростання цін, інфляції, зміни валютного курсу.

Центральним питанням діяльності банків є розмір вільних резервів комерційних банків. Резерви можуть приймати різні форми - обов'язкові резерви комерційних банків, надлишкові резерви, готівка поза банківською системою. Через операції центральні банки намагаються впливати на рівень вільних резервів, але в основному їх розмір визначається такими параметрами, як рівень ділової активності, розмір інфляції, рівень процентних ставок із залучення і розміщення ресурсів, рівень дохідності операцій з цінними паперами і валютними цінностями, діяльністю комерційних банків. З одного боку, центральний банк може проводити операції, які збільшують резерви для банківської системи в цілому. З іншого, - центральні банки можуть проводити операції щодо зменшення рівня вільних резервів. У такому випадку банківська система зменшує депозити і кредити. У разі, коли центральний банк країни збільшить рівень вільних резервів у період економічного зростання, це може спричинити негативні наслідки. Для підтримки економічного зростання необхідні будуть нові кредити, а можливості банківської системи будуть обмежені, що зумовить втрати потенційного добробуту країни. Таким чином, стратегія банків, що націлена на дотримання певного рівня надлишкових резервів, призводить до зменшення можливості комерційних банків щодо збільшення депозитів через кредитування, операції з цінними паперами, інвестування.