Файл: книга міжнарод розрах Савлук.doc

4.3. Платіж на відкритий рахунок

Значне місце в міжнародних розрахунках посідає форма, за якої платежі здійснюються через так званий відкритий рахунок. Використання цієї форми передбачає ведення партнерами один для одного відкритих рахунків, на яких обліковуються суми по­точної заборгованості. Після відвантаження товару і відправлен­ня документів на адресу імпортера експортер заносить суму вар­тості вантажу на дебет відкритого на покупця рахунку. Імпортер здійснює такий самий запис у кредит рахунку експортера. Після оплати товару експортер і імпортер роблять компенсуючі прове­дення. Таким чином, ця форма розрахунків передбачає ведення контрагентами великого обсягу роботи з обліку продажу.

Другою особливістю цієї форми розрахунків є те, що товаро-розпорядчі документи надходять до імпортера прямо, минаючи банк, у зв'язку з чим весь контроль за своєчасністю платежів по­кладається на плечі учасників угоди, передусім експортера. Ще одна особливість цієї форми розрахунків полягає в тому, що рух товарів випереджає рух валютних коштів.

Порядок погашення заборгованості за відкритим рахунком за­лежить від угоди між контрагентами. При регулярних поставках сторони можуть домовитись, що розрахунки між ними здійсню­ватимуться не за кожною окремою партією товару, а у відповідні терміни — зазвичай в кінці місяця або кварталу. Якщо поставки товарів взаємні, то можливий залік вимог на безвалютній основі. Платіж на відкритий рахунок — найризикованіша для експортера форма розрахунків, оскільки у нього немає ніяких гарантій, що покупець врегулює свою заборгованість в обумовлений строк. Після того, як всі права на товар перейшли до покупця разом з товаророзпорядчими документами, постачальнику залишається тільки покладатися на платоспроможність і розрахункову дисци­пліну покупця. Таким чином, ризик несплати імпортером товару при однобічному використанні відкритого рахунку аналогічний

69

ризику непостачання товару або недопостачання товару експор­тером при авансових платежах. Розрахунки за допомогою відкри­того рахунку доцільно використовувати, як правило, у разі, якщо:

• між покупцем і продавцем існують надійні, стійкі і довго­ строкові ділові стосунки;

• торгівля між країнами відносно вільна від державних обме­ жень і міжнародного регламентування.

Невелике зниження ризику несплати для постачальника при використанні відкритого рахунку можливе, якщо контрагенти поперемінно виступають у ролі продавця і покупця, і невиконан­ня зобов'язань одним із них може викликати аналогічні дії друго­го. У зв'язку із цим така форма розрахунків використовується дуже рідко при односторонніх поставках і частіше — при дво­сторонніх.

До недоліків розрахунків за формою відкритого рахунку та­кож належить уповільнення обігу капіталу експортера, що іноді викликає в нього необхідність удаватися до банківського креди­ту, а також до значних обсягів роботи з обліку продажу.

Розрахунки за відкритим рахунком найбільш вигідні для по­купця, оскільки він здійснює оплату лише при отриманні/інспекції товару, тобто відсутній ризик непоставки товару (який не достав­лено, або поставки товару неналежної якості), що існує при аван­сових розрахунках. Ця форма розрахунків є найдешевшою і хара­ктеризується відносною простотою виконання. Цим пояснюється її велика популярність при розрахунках між країнами ЄС. Навіть постачальники визнали зручність торгівлі на умовах відкритого рахунку, особливо при тривалих ділових відносинах 5 поставках товару дрібними партіями.

Практика свідчить, що для досягнення більшої надійності пла­тежу за відкритим рахунком експортери наполягають на вистав­ленні на свою користь платіжних гарантій першокласних банків. Виставлення банківських гарантій при використанні таких форм розрахунків, як відкритий рахунок, авансовий платіж, інкасо — звичайна світова практика, і вимога про їх надання під час пере­говорів, як правило, приймається протилежною стороною без протидії.

Платежі у формі відкритого рахунку займають значне місце в торгівлі багатьох країн світу, особливо Західної Європи — до 60% усіх платежів. Це пояснюється тим, що в 60-х роках на сві­товому ринку з'явився надлишок товарів, що привело до виснов­ку: покупець завжди правий. Продавець повинен впроваджувати все більш пільгові умови продажу, серед яких чільне місце посі-

дає платіж у формі відкритого рахунку. Більше того, у банківсь­кій і торговельній практиці низки країн, зокрема Великобританії, розрахунки в такій формі асоціюються з продажем у кредит, ін­шими словами, під ними розуміють розстрочку платежу. При цьому постачальники мають достатньо легкий доступ до інфор­мації про кредитоспроможність і платіжну дисципліну потенцій­них дебіторів. Подібна інформація може бути отримана від спеці­альних установ або факторингових фірм.

У країнах СНД, зокрема в Україні, форма відкритого рахунку недостатньо поширена, а для багатьох постачальників просто не­можлива. Це пояснюється низькою платіжною дисципліною, ін­фляцією, відсутністю доступу до інформаційної бази даних про статус і фінансовий стан фірм, а також відсутністю законодавчої бази для проведення розрахунків у цій формі, легітимне контро­люючій і регулюючій відповідальності платника за невиконання взятих платіжних зобов'язань.

Українська практика позначається на діях внутрішніх поста­чальників при укладенні зовнішньоторговельних контрактів, ко­ли авансовий платіж часто використовується як єдина і вигідна форма розрахунків. Якщо іноземний покупець виставляє зустріч­ні пропозиції щодо використання інших, взаємовигідних форм розрахунків, постачальник, часто через відсутність подібної прак­тики, виявляється неспроможним вести переговори на неналеж­ному рівні. З розширенням практики зовнішньоторговельної дія­льності підприємств і поглибленням теоретичних знань керівни­ків фірм у цій сфері з'явиться досвід у виборі найоптимальніших форм і умов платежу відповідно до світової практики.

4.4. Банківський переказ

Форми міжнародних розрахунків різняться за розміром участі комерційних банків у їх проведенні: мінімальна участь банків спостерігається при банківському переказі (виконання платіжно­го доручення клієнта), більш значна — при інкасо (контроль за наданням, переказом товаророзпорядчих документів і видача їх платнику відповідно до інструкцій довірителя) і максимальна — при акредитиві (надання бенефіціару платіжного зобов'язання, яке реалізується при виконанні останнім основних умов, що утри­муються в акредитиві). Відповідно зростає забезпечення платежу для експортера: мінімально при банківському переказі за факти­чно поставлений товар, максимально — при акредитиві, який за

70

71

своєю сутністю є грошовою гарантією оплати відвантаженого то­вару банком, що відкрив акредитив.

Як і інші форми міжнародних розрахунків, банківські перека­зи здійснюються у безготівковій формі, тобто через посередницт­во платіжного доручення, яке адресує один банк іншому. При цьому комерційні та товаророзпорядчі документи (рахунки, транс­портні та інші документи) направляються від експортера імпор­теру безпосередньо, минаючи банки. Комерційний банк виконує тільки платіжне доручення іноземних банків або оплачує відпо­відно до умов кореспондентських відносин виставлені на нього банківські чеки за грошовими зобов'язаннями іноземних імпо­ртерів, а також виставляє платіжні доручення і банківські чеки на іноземні банки за грошовими зобов'язаннями українських імпортерів.

Банківський переказ являє собою просте доручення комер­ційного банку своєму банку-кореспонденту сплатити відповідну суму грошей на прохання і за рахунок переказника іноземному отримувачу (бенефіціару) із зазначенням способу відшкодування банку-платнику сплаченої ним суми.

Рис. 4.2. Банківський переказ

У розділі «Умови платежу» зовнішньоторговельного контрак­ту має бути вказано, що розрахунки за поставлений товар роби­тимуться у формі банківського переказу. При цьому дається до­кладний перелік документів, які направляються від експортера імпортеру (за видом і кількістю). Крім того, мають бути вказані банківські реквізити отримувача переказу (номер рахунку, назва банку експортера, адреса), а також в які терміни здійснювати­меться платіж.

72

Банки починають брати участь у цій формі розрахунків при поданні в банк імпортера відповідної заяви на оплату контракту (додаток 1). Банки не несуть ніякої відповідальності за платіж (поставка товару, передання документів, а також сам платіж не входять у функції банку до моменту подання платіжного дору­чення). Таким чином, банки несуть мінімальну відповідальність при банківському переказі і, отже, стягують мінімальну комісій­ну винагороду. При банківському переказі комісію, як правило, бере банк імпортера з переказодавця, відповідно до тарифів комі­сійного винагородження комерційного банку за роботу з клієнта­ми (розмір її визначається самим банком і є або фіксованим, або виражається у відсотках). Банк імпортера, прийнявши заяву на переказ від клієнта-імпортера, надсилає від свого імені платіжне доручення у відповідний банк експортера тим способом, який вказується в заяві клієнта: поштою, телексом, через систему СВІФТ (SWIFT). Зараз у міжнародній банківській практиці використову­ється відправлення платіжних доручень або телексом, або кана­лами системи СВІФТ.

Після отримання платіжного доручення банк експортера пере­віряє його правильність і зараховує отриману суму на рахунок експортера. Це схема банківського переказу за фактично постав­лений товар. Вона вигідніша імпортеру, оскільки останній отри­мує товар і документи, як правило, до моменту оплати.

У міжнародній банківській практиці використовують і інший вид банківського переказу — в оплату авансу за контрактом. Ін­коли у розділі «Умови платежу» контракту міститься положення про переказ деякого відсотка вартості контракту авансом, тобто до початку відвантаження товару експортером. Переказ авансу, як правило, здійснюється у розмірі 10—30% вартості контракту, а оплата частини, що залишилася, здійснюється за фактично по­ставлений товар. Переказування авансу до початку відвантажен­ня невигідне імпортеру, оскільки утворює для імпортера ризик втрати грошей у разі непоставки товару експортером. У міжнаро­дній банківській практиці існує кілька способів захисту імпорте­ра від ризику неповернення/втрати авансу у разі непоставки то­вару експортером:

• банківська гарантія на повернення авансу;

* документарний або умовний переказ.

Якщо в «Умовах платежу» контракту міститься положення про переказ авансу під гарантію першокласного комерційного бан­ку на повернення авансу, то до переказу авансу фірма-експортер (принципал по гарантії) звертається в один із банків своєї країни