Файл: книга міжнарод розрах Савлук.doc

20

21

Кількість валют у наборі валютного кошика коливається від двох і більше. Однак захисні якості багатовалютного застережен­ня залежать не від кількості, а від якості набору валют. Валютні кошики розрізняються за складом валют: кожна валюта має од­накову питому вагу (симетричні кошики); кожна валюта має різ­ну питому вагу (асиметричні кошики); валюти зафіксовані на відповідний період застосування розрахункової одиниці як валю­та застереження (стандартний кошик); валюти змінюються зале­жно від ринкових чинників (кошик, що регулюється).

Багатовалютні застереження мають деякі переваги порівняно з одновалютними. По-перше, валютний кошик як метод вимірю­вання середньозваженого курсу валюти платежу щодо набору інших валют знижує вірогідність різкої зміни суми платежу. По-друге, вони в найбільшому ступені забезпечують інтереси обох контрагентів угоди з погляду валютного ризику, оскільки вклю­чають валюти, що мають різний ступінь стабільності.

Для регулювання суми платежу залежно від зміни як товарних цін, так і валютних курсів застосовуються комбіновані валютно-цінові застереження. При цьому якщо ціни і курси змінюються в одному напрямку, то сума зобов'язання перераховується на най­більший відсоток відхилення; якщо напрямки їх динаміки не збі­гаються, то сума платежу змінюється на різницю між такими від­хиленнями.

Банки, страхові та фінансові компанії також активно займа­ються страхуванням валютних ризиків. У банківській практиці використовують різні методи. Один з них — хеджування, або створення зустрічних вимог і зобов'язань в іноземній валюті. Най­більш поширені методи хеджування — укладення форвардних і опціонних угод, механізм яких буде розкрито в розділах 11 та 14 цього посібника.

З метою страхування валютних ризиків часто використову­ються обліково-дисконтні операції, при яких банк бере на себе не тільки ризик валютних коливань, а й ризик неплатоспроможності боржника. Ці операції здійснюються як у формі документарного акредитива з відстрочкою платежу, так і на базі простого або пе-реказного векселя, авальованого банком. Набули поширення опе­рації з дисконтування векселів, або форфейтинг, сутність яких полягає в перевідступленні банку права вимоги заборгованості в іноземній валюті в обмін на негайну виплату банком відповідної суми у національній або іноземній валюті. При цьому банк зара­ховує підприємству суму вимоги за відрахуванням відсотка (дис­конту). Дисконтування векселів здійснюється без права регресу на

попереднього власника і використовується в угодах з довгостроко­вим відстроченням платежу (від півроку до п'яти-семи років).

При оцінюванні доцільності та ризикованості кожної торгове­льної операції контрагенти, крім ризику країни, валютного і бан­ківського ризиків, оцінюють ризик свого партнера. У міжнарод­ній торгівлі існують два види ризику контрагентів:

• ризик неплатежу;

• ризик невиконання контракту.

Ризик неплатежу виникає для експортера, якщо імпортер не­спроможний або не бажає здійснити платіж за контрактом. З ін­шого боку, якщо імпортер зробив авансовий платіж, то він ризи­кує, бо у разі невиконання контракту експортер може не повер­нути аванс. Як ефективні заходи зі страхування ризику неплате­жу контрагентам доцільно вживати таких заходів:

• перевіряти інформацію про ділового партнера: про його репутацію, кредитоспроможність, рівень менеджменту, загальний стан галузі промисловості, конкурентоспроможність товару;

• наполягати на виставленні на користь себе платіжної гара­ нтії, авансової гарантії, перевіряючи при цьому надійність і між­ народний авторитет гаранта;

• включати до контракту умови, які передбачають застосу­ вання до платника штрафів у разі затримання оплати.

Ризик невиконання контракту полягає в невиконанні сторона­ми умов контракту. Зокрема, імпортер може відмінити або в од­нобічному порядку змінити замовлення. Експортер з технічних або фінансових причин може не виконати замовлення або вико­нати його з порушенням терміну і умов поставки, кількості това­ру, його якості, асортименту, упакування, умов транспортування тощо. Для страхування ризику невиконання контракту підприєм­ствам необхідно включати до контракту умови, що передбачають фінансову відповідальність сторін за його невиконання, а також активно застосовувати банківські гарантії виконання зобов'язань.

У міжнародній торгівлі трапляються й інші види ризиків, на­приклад ризик втрати або ушкодження товару в дорозі (ризик до­ставляння), ризик затримки або втрати документів за акредити­вом при їх переказі поштою (поштовий ризик), проблеми з мит­ницею (митний ризик) тощо. Для страхування подібних ризиків удаються до послуг приватних страхових компаній, відправляють документи кількома комплектами кур'єрської пошти та ін. Ви­бір найефективніших заходів мінімізації ризиків у кожному кон­кретному випадку залежить від досвіду роботи фірми з кож­ною країною.

22

23

РОЗДІЛ 2. РОЛЬ БАНКІВ В ОРГАНІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ

1. Дайте визначення міжнародних розрахунків. Чим вони відрізняються від внутрішніх розрахунків?

2. Якими бувають способи платеже?

3. Яка роль національних валют у міжнародних розрахун­ ках?

4. Що являють собою валютно-фінансові та платіжні умови?

5. Чому не завжди збігаються валюта ціни і валюта платежу?

5. Які ви знаєте умови платежу?

5. На які ризики наражаються експортери й імпортери в процесі міжнародної торгівлі?

6. Які заходи використовують при страхуванні валютних ризиків?

Після вивчення цього розділу ви зможете:

• пояснити, що таке кореспондентські відносини, як вони встановлюються і для чого існують, які кореспон­ дентські рахунки використовуються у міжнародних роз­ рахунках;

• описати систему міжбанківських комунікацій та охарактеризувати систему СВІФТ;

• засвоїти механізм відкриття та ведення валютних рахунків в Україні;

• пояснити, як здійснюється купівля іноземної ва­ люти для міжнародних розрахунків.

2.1. Міжбанківські кореспондентські відносини та система міжбанківських комунікацій. Система свіфт

Провідна роль у міжнародних розрахунках належить банкам. Маючи широкий практичний досвід у сфері валютно-фінансових відносин, банки надають своїм клієнтам широкий спектр послуг, серед яких вибір ефективніших форм міжнародних розрахунків, консультації щодо складання платіжних умов зовнішньоторго­вельних контрактів, страхування ризиків, видача банківських га­рантій тощо. Ступінь їх впливу в міжнародних розрахунках за­лежить від масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни, ку­півельної спроможності її валюти, спеціалізації та універсалізації банків, їх фінансового стану, ділової репутації, мережі філій і ко­респондентських рахунків. Не останню роль в обслуговуванні клі­єнтів відіграє банківська практика, яка у кожній країні має свої традиції.

Міжнародні розрахунки базуються на проведенні банками рі­зного роду фінансових платежів. Для здійснення платежів, що перетинають кордони, банки відкривають іноземні філії або ра­хунки в банках-кореспондентах за кордоном. Усі великі банки, які активно працюють на міжнародному рівні, мають власні за­кордонні філії у найважливіших торговельних центрах світу — в Нью-Йорку, Лондоні, Токіо, Люксембурзі, Цюріху, Франкфурті-на-Майні, Гонконзі і Сінгапурі.

25

Однак банки не можуть утримувати власні філії в усіх країнах, з якими їхні клієнти мають ділові контакти, тому для співробіт­ництва з закордонними банками вони встановлюють кореспонде­нтські відносини. У широкому розумінні кореспондентські від­носини являють собою весь комплекс можливих форм співробіт­ництва між банками.

Установлення кореспондентських відносин здійснюється не тільки між банками, що розташовані в різних країнах, а й у межах національних кордонів. Число кореспондентів може сягати деся­тків тисяч. Причин укладення договорів про встановлення корес­пондентських відносин багато. Основними з них є:

» здійснення операцій іншим банком, який може надавати по­слуги дешевше і швидше;

» відсутність самостійності в реалізації деяких видів послуг (можливості виходу на ринок для купівлі валюти тощо);

• зниження ризику власних операцій. Кореспондентські відносини між банками як у державі, так і

за її межами виникають на основі взаємності. При виборі закор­донного банку, який має функціонувати як банк-кореспондент, важливу роль відіграють його надійність і платоспроможність.

Оформлення відносин між банками в різних країнах відбува­ється по-різному. Наприклад, в Україні та в інших країнах СНД при установленні кореспондентських відносин укладається дво­сторонній договір. У Швейцарії, Англії та інших країнах Європи кореспондентські відносини оформлюються за допомогою листів на ім'я керівництва банку з проханням відкрити коррахунок. Від­криття відносин завжди супроводжується низкою контрольних документів, таких як: річний звіт, баланс, тарифи комісійних ви­нагород за операціями тощо.

На практиці існують дві можливості оформлення кореспонде­нтських відносин банків:

• із взаємним відкриттям рахунків (А-кореспонденти);

• без відкриття рахунків (Б-кореспонденти).

У разі А-кореспондента (рис. 2.1) зв'язок між банками здійс­нюється через кореспондентський рахунок. За українським зако­нодавством, кореспондентський рахунок — це рахунок для об­ліку розрахунків, які виконує одна банківська установа за дору­ченням і на кошти іншої банківської установи на підставі укладе­ного кореспондентського договору (угоди).

Банки відкривають рахунки в іноземних установах у націона­льній валюті країни-контрагента. На рахунках відображаються всі операції, які здійснюють банки за дорученням своїх клієнтів

26

та за власний рахунок. Оскільки власник рахунку зобов'язаний знати щоденні залишки на своєму рахунку і його стан, то для нього складається виписка, яка відправляється через систему СВІФТ або телексом чи поштою. Надсилаються також повідом­лення (авізо) за рахунком про проведення відповідних операцій, які містять всю інформацію, необхідну учасникам останніх.

Рис. 2.1. А-кореспондент із взаємними зв'язками через рахунок

Банки відкривають один одному рахунки, які поділяються на рахунок «Ностро» і рахунок «Лоро». «Ностро» — це кореспон­дентський рахунок, відкритий на ім'я банку в кореспондента (ра­хунок резидента в банку нерезидента). «Лоро» — рахунок банку-кореспондента, відкритий у себе (рахунок нерезидента в банку резидента). З метою контролю за станом рахунків «Ностро» і ру­хом коштів на них банк заводить у своєму балансі внутрішній кореспондентський рахунок, на якому дзеркально відображають­ся потоки грошових коштів на рахунках «Ностро». Це дає змогу банкам оперативно розпоряджатись своїм рахунком, не допуска­ти перевищення лімітів, своєчасно поповнювати рахунок активами.