Файл: книга міжнарод розрах Савлук.doc

У більшості європейських країн використовуються єврочеки. Єврочек — це чек, який приймається до оплати у країні — учас­ниці Європейської банківської системи «Єврочек», створеної у 1968 р. До її складу входить 40 країн. Єврочеки видаються бан­ком їх власнику без попереднього грошового внеску і оплачу­ються за рахунок банківського кредиту строком до одного міся­ця. Оплачений чек повинен повернутися в банк, який його видав, протягом 20 днів з дня оплати. Разом з бланками єврочеків клієн­ту видається єврочекова картка, яка дає можливість виписувати гарантовані єврочеки. Картки дійсні протягом двох років. Євро­чеки оплачуються лише при пред'явленні їх власником єврочеко-вої картки. На картці вказується максимальна сума одного чека, гарантована банком. Інкасо єврочеків, виставлених усередині країни, не відрізняється від інкасо звичайних чеків. Єврочек, ви­писаний за кордоном в іноземній валюті, направляється через єв-рочек-центр країни перебування власника чека у єврочек-центр своєї країни і проводиться перерахунок цього єврочека за обмін­ним курсом у національну валюту. Перерахунок здійснюється за курсом купівлі попереднього біржового дня. Банк, який оплачує та інкасує єврочек, стягує комісію.

У практиці міжнародних розрахунків приватного характеру де­далі більшого значення набувають пластикові картки. Цей метод платежу може бути реалізований лише у спеціально обладнаних мі­сцях. Пластикові картки бувають двох видів: дебетні та кредитні.

Дебетні картки використовують для оплати товарів та по­слуг за допомогою прямого списання певної суми грошей з бан­ківського рахунку клієнта. Вони є простим та універсальним за­мінником готівкових грошей. Власники дебетових карток зо­бов'язані оплачувати рахунки у повному обсязі за рахунок вла­сних коштів.

Кредитна картка дає змогу для її власника здійснити оплату товарів та послуг за рахунок банківських позичок чи кредиту ком-

панії — емітента кредитної картки. До операцій, які можна здійсни­ти за допомогою кредитних карток, відносять: оплату товарів та по­слуг, отримання готівки через банкомати, отримання позики, а та­кож страхування від нещасних випадків під час подорожі.

Перед тим як видати кредитну картку клієнт заповнює спеціа­льну форму, котра містить низку питань, що стосуються його особи та фінансового становища. До уваги береться інформація щодо попередніх кредитних операцій. За умови, що фінансове становище клієнта задовольняє банк або компанію з випуску кар­ток, клієнту видається кредитна картка і встановлюється ліміт кредитування. За характером надання послуг виділяють кілька видів кредитних карток (рис. 4.3).

Цільові картки

Кредитні картки, які використовуються для оплати певного виду послуг за рахунок кредиту, компанії, що надає даний вид послуг

Гарантійні картки

Види кредитних карток

Кредитні картки, які використовуються для гарантії чекових платежів. Видаються банком, у якому відкрито рахунок клієнта. Використо­вуються, щоб уникнути отримання від клієнта незабезпеченого чи фальшивого чека. Такі карт­ки використовуються власниками дорожніх та єврочеків

Універсальні картки

Кредитні картки для отримання грошей у бан­коматах, оплати товарів та послуг у кредит, який надає банк чи спеціалізована компанія (VISA, American Express)

Рис. 4.3. Види кредитних карток за характером надання послуг

Як уже зазначалося, у системі міжнародних розрахунків од­ним з основних інструментів є вексель. Найважливіші питання, які стосуються обігу векселя на території різних держав, вирі-

78

79

.

шуються на основі норм колізійного права, що визначають, закон якої держави повинен застосовуватися до певних правовідносин міжнародного характеру (детальніше про вексельне право йдеть­ся у підрозділі 3.4). У міжнародних розрахунках частіше викори­стовуються переказні векселі, ніж прості, хоча ніяких регламен­тацій щодо використання того чи іншого виду векселя немає.

Векселі виписуються в одному примірнику, проте можливе іс­нування випадків, коли експортер відсилає тратту разом з товар­ними документами, котрі, звичайно, виготовляються у двох-трьох примірниках. У такому разі вексель також виписується в кількох примірниках.

Строк платежу за переказним векселем вказується у вигляді певної дати, періоду від дати векселя або періоду після пред'яв­лення векселя, проте виставлення переказного векселя зі строком погашення, який визначається як «період після пред'явлення», не рекомендується, оскільки така умова дає можливість для покупця відстрочувати платіж і в такий спосіб штучно продовжувати строк користування кредитом, наданим експортером. Строк пла­тежу у кожному конкретному випадку повинен визначатися умо­вами угоди між експортером та імпортером. Переказний вексель, у якому не вказаний строк платежу, підлягає оплаті за пред'яв­ленням.

Використання векселів може бути передбачено, а в деяких ви­падках і визначатися як обов'язкова умова при використанні ак­редитивної та інкасової форми розрахунків. При інкасовій та ак­редитивній формах розрахунків використання тратти повинно бути передбачено угодою між партнерами. В інкасовому дору­ченні і дорученні на відкриття акредитива необхідно вказати, що товарні документи будуть передані для імпортера лише за умови оплати чи акцепту виставленої тратти. У разі відмови від акцепту чи відмови від оплати акцептованої тратти держатель тратти по­винен опротестувати тратту у неакцепті чи неплатежі через нота­ріуса чи судовий орган.

Вексель може бути виписаний у будь-якій валюті, проте зде­більшого він виписується у валюті країни платежу. Разом з тим вексельні закони містять спеціальні пункти відносно оплати век­селя, сума якого виражена в іноземній валюті (іноземній валюті для місця оплати векселя).

Відповідно до Женевського закону, якщо вексель виписаний у валюті, яка не має обігу у місці платежу, то сума векселя може бути сплачена у місцевій валюті за курсом на день настання строку платежу. Однак може бути ситуація, коли держатель век-

80

селя обумовлює, що сума оплати обчислюватиметься за курсом, позначеним у векселі.

Для визначення вартості іноземного векселя необхідно знати:

•S суму векселя;

/ строк векселя;

/ день продажу векселя;

S курс векселя;

S облікову ставку за місцем платежу.

Запитання для самоконтролю

1. Які недокументарні форми платежів у міжнародних розрахун­ ках ви знаєте?

2. Чим відрізняється платіж: на відкритий рахунок від авансового платежу?

1. Що таке банківський переказ?

3. Як використовуються векселі та чеки в міжнародних розрахун­ ках?

2. Які ви знаєте види векселів?

3. Що таке дорожній чек і в яких випадках він використовується?

4. Який механізм використання єврочеків?

5. Охарактеризуйте механізм розрахунків із використанням векселів.

9. Використання пластикових карток у розрахунках. 10. Які є види пластикових карток?

РОЗДІЛ 5. ДОКУМЕНТАРНІ ФОРМИ РОЗРАХУНКІВ

Після вивчення цього розділу ви зможете:

• ознайомитися з документарними формами розра­ хунків;

• дати характеристику документарного акредитива і документарного інкасо;

• пояснити, як оформлюються акредитиви та інкасо;

• з'ясувати, за яких обставин використовується той чи інший вид акредитива та інкасо;

• ознайомитися з уніфікованими правилами для акре­ дитива та інкасо.

5.1. Документарний акредитив

Документарний акредитив — це угода, згідно з якою банк зобов'язується на прохання клієнта здійснити оплату документів третій особі (бенефіціару), на користь якої відкрито акредитив.

Специфічність акредитивної форми розрахунків обумовлена цілою низкою умов та вимог, які мають бути виконані торговель­ними партнерами, а також банками. Комерційні банки з простого переказника грошових коштів, якими вони є при використанні відкритого рахунку та авансових платежів, перетворюються у заін­тересованих учасників розрахункової операції поряд із зовніш­ньоторговельними контрагентами.

До 80% платежів у світовій торгівлі здійснюється за допомо­гою акредитива. Це пов'язано з тим, що з усіх форм міжнародних розрахунків документарний акредитив є найменш ризикованим та найбільш дійовим інструментом забезпечення платежів. У ді­лових зв'язках з партнерами з тих країн, де держави контролю­ють зовнішню торгівлю, застосування акредитива в багатьох ви­падках є необхідною умовою для здійснення експортно-імпорт­них операцій.

Розрахунки у формі документарного акредитива більш харак­терні для угод, які передбачають платіж проти надання експорте­ром документів (готівковий платіж) або надання покупцю корот­котермінового (до одного року) комерційного кредиту. Викорис­тання акредитива для оплати товару на умовах довгострокового кредитування в практиці міжнародних розрахунків трапляється дуже рідко. Якщо кредит надається покупцю на тривалий термін,

акредитив використовується в поєднанні з іншими формами роз­рахунків і покриває ту частину вартості товару, котра оплачуєть­ся проти подання банку комерційних документів, тобто готівкою.

При розрахунках за комерційним кредитом також можуть від­криватися акредитиви для акцепту й оплати строкових тратт (пе-реказних векселів) бенефіціара (експортера), виставлених на банк, що виконує акредитив, або на імпортера. У цьому разі виконую­чий банк здійснює акцепт (акцепт та оплату) тратт. За допомогою акцепту банк дає згоду на виконання своїх зобов'язань за акреди­тивом. Надалі сторони вступають у правові відносини, які регу­люються нормами вексельного права.

Розглядаючи взаємозв'язки між договорами купівлі-продажу та акредитивами, зазначимо, що акредитив являє собою угоду, відокремлену від договору купівлі-продажу (контракту) або ін­шого договору, на якому він може базуватися, і банки ніяким чи­ном не зобов'язані займатися такими договорами, навіть якщо в акредитиві є посилання на такий договір. Аналогічно клієнт за результатами своїх взаємовідносин між банком-емітентом або бенефіціаром не може виставити претензію щодо зобов'язань ба­нку здійснити платіж, оплатити чи акцептувати тратту або него-ціювати і/чи виконати будь-які інші зобов'язання за акредитивом. Бенефіціар за акредитивом у жодному разі не може скористатися на свою користь договірними відносинами, що існуюють між ба­нками або між стороною, яка дала наказ відкрити акредитив, і банком-емітентом. Під час операцій з акредитивом заінтересовані сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, по­слугами і/або іншими видами виконання зобов'язань, до яких мо­жуть належати документи. Акредитиви виставляються банками на підставі доручення або заяви клієнта (імпортера), які фактично повторюють усі умови розділу контракту, що стосується платежів.